LITMIR.BIZ

Скачать книгу

речі, перед від’їздом твій батько показував мені верфі компанії «Бурк-Ґрінліф», – сказав Том. – Він розповідав, що там багато змінилося, відколи ти поїхав. Побачене мене дуже вразило.

      – Мабуть, він і роботу тобі пропонував. Він завжди шукає перспективну молодь. – Дікі обертав виделку, акуратно накручуючи на неї спагеті, а тоді запхав її до рота.

      – Ні, не пропонував. – Том відчував, що обід минає геть кепсько, гірше нікуди. Невже містер Ґрінліф повідомив Дікі, що він приїде, аби напучувати його повернутись додому? Чи, може, в Дікі просто був поганий настрій? Одне він знав напевне – Дікі дуже змінився, відколи Том бачився з ним востаннє.

      Дікі приніс відполіровану кавоварку-еспресо майже два фути заввишки[10] і встромив вилку в розетку на терасі. За кілька секунд з’явилися чотири невеличкі чашки кави, одну з яких Мардж віднесла на кухню служниці.

      – У якому готелі ти зупинився? – запитала Мардж у Тома.

      Він посміхнувся.

      – Поки що ні в якому. Що можеш запропонувати?

      – «Мірамар» тут найкращий. Є ще один готель, «У Джорджіо», але…

      – Кажуть, що «У Джорджіо» в ліжку водяться пульчі, – перебив її Дікі.

      – Це блохи. «У Джорджіо», звісно, дешевший готель, – серйозно сказала Мардж, – але сервіс…

      – Паскудний, – докинув Дікі.

      – Ти сьогодні в доброму гуморі. – Мардж повернулась до Дікі й кинула в нього дрібкою сиру.

      – У такому разі я краще поселюся в «Мірамар», – підводячись, сказав Том. – Мені вже час іти.

      Жоден з них не став його відмовляти. Дікі провів його до брами.

      Мардж залишилась на терасі. Том гадав, чи Мардж і Дікі крутять роман на кшталт класичного faute de mieux[11], який не обов’язково помітний для оточення, бо жоден із коханців не виявляє надто багато ентузіазму. Мардж закохана в Дікі, припустив Том, але Дікі ставився до неї байдуже, наче поряд із ним сиділа не молода дівчина, а п’ятдесятирічна служниця-італійка.

      – Мені б хотілося подивитися на твої малюнки, – сказав Том.

      – Добре. Ну, гадаю, ми ще побачимось, якщо вже ти тут залишаєшся, – і Том подумав, що він сказав це лише тому, що згадав про свій купальний халат і шкарпетки.

      – Дякую за обід. До зустрічі, Дікі.

      – До зустрічі.

      Залізна брама з брязкотом зачинилась.

      8

      Том винайняв собі номер у «Мірамарі». Була вже четверта, коли він забрав свої валізи з пошти, з останніх сил вийняв і почепив на вішак свій найкращий костюм, а тоді утомлено повалився на ліжко. Голоси тутешніх хлопчаків, що теревенили в нього під вікном, лунали так виразно, наче вони були в його кімнаті, а від презирливого реготу одного з них, що раз за разом проривався поміж його нерозбірливою балаканиною, Тома корчило й пересмикувало. Він уявляв, як вони обговорюють його похід до синьйора Ґрінліфа й роблять геть неулесливі припущення про те, що його спіткає далі.

      Що він узагалі тут робить? У нього тут немає друзів, він не знає італійської. А що буде, як він занедужає? Хто про нього подбає?

      Том

Скачать книгу