LITMIR.BIZ

Скачать книгу

й собі заусміхалась на всі зуби. Бракувало лишень того, щоб ми, мов малі діти закружляли, взявшись за руки чи заплескали в долоні.

      – То вже показуй, не мордуй мене, – я підійшла впритул до нього.

      – Що показуй? – не менш щиро здивувався чоловік, ніж до цього тішився.

      – Як, що? Те, що ти для мене маєш, сам же ж щойно сказав, – не вгавала я, розраховуючи, що його здивування, це все ще частина добре продуманого сценарію. Ніколи не думала, що Олег може бути таки витівником і гумористом. «Як виявляється погано ми знаємо людей, з якими так довго живемо поруч», – подумалося мені.

      – Та ні, Вікторіє, ти мене не так зрозуміла, – Олег.

      – А то по якому не так? – я не здавалась. – Ти що, нічого не маєш?

      – Маю, маю, – він спробував притулити мене до себе. Отак поблажливо, як малих дітей, коли ті щось дуже вже розкапризувались.

      Відсторонилась. Була заведена настільки, що мені вже не до жартів. Готова була за будь-яку ціну, але своє отримати. Та й отримала.

      – Думаю, нам з тобою слід розлучитись, – випалив Олег з таким захопленням, що мало не захлинувся від щастя.

      – Розлучитись? – від глибини того шоку, в який мене зіштовхнула його пропозиція, я могла тільки повторювати, та й то тільки останні слова.

      – Так, тобто ні, – він продовжував шкіритись, але мені вже не було смішно.

      Взагалі не знала, як мені було. Розлучитись. Роз-лу-чи-тися. Як його не смакуй і не обертай в устах – воно мертве. Чуже. Як дохлий тарган в ячменевій каші. Такого слова не було в моєму особистому лексиконі. Я думала, що всі можуть розлучатись, геть усі – родичі, знайомі, незнайомі, знаменитості і ті, про кого ніхто не знає, лише не я. Я ж нічого не зробила для того, щоб почути те слово. Я зайвий раз не скандалила, не набирала зайвої ваги, готувала їжу, хоч і не так, як його тета Стефа, а все ж смачну і поживну. Не занедбувала помешкання, систематично прала і хоч моя білизна й не була такою білосніжною як в телерекламі, накрохмаленою і попрасованою як в тієї ж тети, зате завжди лежала чистою і розкладеною на акуратні купки. До ліжка йшла без бігудів, халатів зашмирганих в дома не носила, розтягнутих майок та старих трусів також не тримала, як і заштопаних панчохів не носила. Тоді за що?

      – Що так? Що ні? – я потроху починала розуміти, про що він говорить.

      – Розлучитись, але фективно, – Олег знову просіяв.

      – Фективно, – знову параліч в мізках.

      Мабуть все-таки краще без подарунків, – чомусь саме в цю мить подумалось мені. Взагалі без подарунків. І без сюрпризів та несподіванок. Бо іноді вони бувають такими, що можна й до кінця життя не оговтатись.

      – Це тебе тета Стефа надоумила? – спитала я перше, що прийшло на думку, але вже не приховуючи сарказму.

      Навпаки – мені як ніколи захотілось його поранити. Поранити? Ні, мені захотілось його вбити…

      – Ти вже все знаєш? Вона що, тобі телефонувала? – чоловік виглядав на розчарованого.

      – Що знаю? Ти можеш мені до пуття нарешті все пояснити? –

Скачать книгу