LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що все не так зле. Результати аналізів були негативні, себто засвідчили, що злоякісних клітин нема. Лікар уважно обстежив хвору і наказав уважно стежити за своїм здоров’ям, адже різні ущільнення частенько можуть перерости в доволі небезпечні речі. Він порекомендував більше гуляти на свіжому повітрі, їсти багато овочів і фруктів та менше нервувати.

      Георгій дуже хвилювався за дружину.

      – Що тобі сказав лікар? – схвильовано зателефонував чоловік.

      Олена відповіла не відразу. Їй не хотілося казати, що здорова, бо тоді втрачала владу над чоловіком, але і брехати не могла. Добре б дати відповідь, яка б залишала його неспокійним.

      – Ще нічого остаточно не відомо.

      – А які результати аналізів? – не заспокоювався Георгій.

      – Мені лікар наказав бути дуже уважною до себе, бо в будь-який момент може виникнути небезпека.

      – Отже, зараз небезпеки немає? – допитувався чоловік.

      – Зараз немає, – знехотя відповіла Олена, – але мені не можна нервувати, бо всяке може трапитися.

      Тепер у неї з’явився новий важіль. Як тільки виникала підозра щодо чоловіка, робилася смертельно хворою і лягала в ліжко. Ці маленькі хитрощі спрацьовували непогано лише на початках. Згодом вони почали втрачати силу, люди звикають до всього. Георгій також звик до шантажу і перестав звертати на це увагу.

      Гість

      Родина Круків готувалася до сімейного свята, у грудні Георгію виповнювалося сорок п’ять років.

      – Післязавтра до нас приїде Жан, мій знайомий з Франції, – якось повідомив Георгій.

      – А чому ти раніше мовчав?

      – Він учора телефонував і, коли довідався про круглу дату, вирішив особисто приїхати й привітати, їм у Франції це ж просто зробити.

      – Де він буде жити? – запитала Олена.

      – У нас. Ти ж не проти?

      – Звичайно ні, покладемо його спати у вітальні.

      – Тож я тебе попрошу, будь зранку вдома, бо приїде прямісінько з летовища.

      – Ти його не зустрічатимеш?

      – Ні, я маю важливу нараду, та й Жан просив не турбуватися, бо може чудово дібратися і сам.

      У п’ятницю зранку перед їхнім будинком зупинилося таксі. Пролунав дзвінок, і Олена поквапилася відчиняти двері.

      На порозі стояв високий худорлявий брюнет.

      – Доброго ранку, я Жан, але можете називати мене Іван, – жваво промовив гість.

      – Дуже приємно, а я Олена. Заходьте і почувайтеся, як удома. Ви, напевно, зголодніли?

      – Дякую, в літаку нас добряче нагодували, але від чогось гарячого не відмовлюся.

      Кухня наповнилася благородним ароматом кави.

      – Яке у вас миле помешкання, мені раптом здалося, що я колись тут уже жив.

      – Дякую. Коли ви востаннє відвідували Батьківщину? – запитала Олена.

      – О, давно, понад десять років тому.

      – Так ви Жан чи Іван? – посміхнулася Олена.

      – Мій батько уродженець вашого міста, а мати француженка. У нас вдома розмовляють лише українською мовою, навіть мати. Вона так кохала батька, що вивчила її досконало.

      – Ви живете з батьками?

      – Ні,

Скачать книгу