LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Двісті миль. Це виглядало досить імовірним.

      Жодних інших машин не було в полі зору. Він запитав:

      – Вас тренували у Квантико на випадок таких ситуацій?

      Вона відповіла:

      – До певної міри. Але це було дуже давно. І в зовсім іншому середовищі. Здебільшого, це було на території міста. Зі світлофорами, перехрестями та дорогами з одностороннім рухом. Тут у нас немає великого вибору. А вас тренували для таких випадків?

      – Ні, я завжди погано водив авто.

      – Нам слід дочекатися, поки вони почнуть діяти?

      – Перш за все нам потрібно дізнатися, що їм наказали робити. Якщо їх відправили лише наглядати за нами, ми можемо заманити їх аж до Оклахома-Ситі, а там уже від них відірватися. Єдині битви, які справді можна виграти, – це ті, у яких не береш участі.

      – А що, коли це не просто стеження?

      – Тоді вони зроблять усе, як у кіно. Вони вріжуться в нас іззаду.

      – Щоб нас налякати? Чи ще гірше?

      – Це буде для них занадто серйозно.

      – Вони зроблять усе для того, щоб це нагадувало нещасний випадок. Жінка-туристка заснула за кермом та розбилася. Я впевнена, таке трапляється повсякчас.

      Ричер мовчав.

      – Ми не можемо від них відірватися, – сказала Ченґ. – Не на цій машині.

      – То давайте дозволимо їм наблизитися до нас, а тоді повернемо на іншу смугу і додамо газу. Відішлемо їх куди подалі.

      – Коли?

      – Мене не питайте, – сказав Ричер. – Я завалив правила водіння. Не протримався і дня. Мене відправили для кваліфікації в іншій сфері. Коли вони стануть великими у відображенні в дзеркалі, мабуть.

      Ченґ продовжувала вести машину. Тепер вона кермувала обома руками. Одна хвилина. Дві. Тоді вона сказала:

      – Я хочу подивитися, що вони робитимуть. Ми повинні спонукати їх до дій.

      – Ви певні?

      – Вони господарі поля. Ми мусимо їх трохи підбадьорити.

      – Гаразд. Додайте трохи швидкості.

      Вона натиснула на педаль газу, а він обернувся і почав дивитися крізь заднє вікно. Швидка поява стурбованого обличчя. Він сказав:

      – Швидше.

      Маленький зелений форд підстрибнув і помчався вперед, проїхавши майже двісті ярдів, і тоді вантажівка нарешті відреагувала: її решітка трохи піднялася, і вона почала насуватися ближче. Ченґ сказала:

      – Дайте мені відлік у реальному часі. Я не можу судити по дзеркалах.

      – Вони зараз десь за вісімдесят ярдів, – відповів Ричер. – А це означає, що в нас вісім секунд.

      – Менше, бо я збираюся трохи скинути швидкість. Інакше ця штукенція просто перекинеться.

      – Шістдесят ярдів.

      – Гаразд, спереду нікого немає.

      – І позаду також. Нас на дорозі лише двоє. Сорок ярдів.

      – Я ще трохи скину швидкість. Ми не зможемо зробити цього, якщо їхати понад шістдесят.

      – Двадцять ярдів.

      – Я зроблю це, коли буде десять.

      – Гаразд, зараз, робіть це зараз!

      І вона зробила. Вона подала трохи вліво і різко натиснула на гальма. Вантажівка опинилася всього

Скачать книгу