LITMIR.BIZ

Скачать книгу

з терапією, – він не хоче зупинятися. Можливо, частково причиною є думки про друзів, але головне – це ошелешений вираз на обличчі Баррі та блідість його щік. Що в Баррі найбільше дратує Генрі, то це його вічне самовдоволення. Внутрішня переконаність у тому, що немає необхідності щось змінювати у своїй самогубній поведінці і тим паче шукати її коріння.

      – Ви ж гадаєте, що це ви вбили її, чи не так? – питає Генрі ніби мимохідь, майже безтурботно.

      – Я… я ніколи… як ви сміє…

      – Вона кликала й кликала вас, розповідала про болі в грудях… Але, звичайно, вона говорила про це занадто часто, так? Щотижня. Часом здавалося, що кожного дня. Кричала вам униз: «Баррі, зателефонуй лікарю Вітерсу». «Баррі, виклич „швидку“». «Баррі, набери 911».

      Вони ніколи не обговорювали батьків Баррі. У своїй м’якій, тлустій і невблаганній манері він усі подібні розмови зводив нанівець. Він починав говорити про них (у всякому разі, такий вигляд це мало), а потім раз – і він уже знову говорить про смажене ягня, або смажену курку, або смажену качку під апельсиновим соусом. Усе те саме. Оскільки Генрі нічого не знає про батьків Баррі, він не знає і того, як помирала мати Баррі, коли трьохсотфунтовою[10] горою плоті випала з ліжка та обмочила килим, не припиняючи волати. Він не може цього знати, тому що йому про це не розповідали, а проте знає. І Баррі тоді був не таким гладким. Лише сто дев’яносто фунтів[11].

      Це така лінія. Так її бачить Генрі. Він не бачив її вже майже років п’ять (хіба що в снах), думав, що цьому покладено край, але ось вона знову з’явилася.

      – Ви сиділи перед телевізором, слухаючи, як вона волає, – говорить він. – Ви дивилися шоу Рікі Лейк[12] і їли – що? Чізкейк «Сара Лі»? Відерце морозива? Не знаю. Але ви не звертали уваги на її крики.

      – Припиніть це!

      – Нехай собі кричить. Та й що тут такого? Вона все своє життя, як у тій старій казочці, кричала: «Вовк, вовк!» Ви не дурна людина і знаєте, що це правда. Такі речі трапляються, гадаю, ви це теж знаєте. Ви зробили себе персонажем власної маленької п’єси Теннессі Вільямса лише тому, що любите поїсти. Тільки знаєте що, Баррі? Це вас уб’є по-справжньому. Ви потайки не вірите в це, але це правда. Ваше серце вже б’ється, як похована живцем людина, яка стукає кулаками у віко труни. Що буде, коли ви наберете ще фунтів вісімдесят чи сто[13]?

      – Заткніться…

      – Коли ви випадково впадете, Баррі, це буде все одно що руйнування Вавилонської вежі. Люди, які побачать ваше падіння, потім будуть роками його обговорювати. Та з полиць посуд посиплеться…

      – Припиніть це! – Баррі тепер сидить. Цього разу йому не знадобилася допомога Генрі, і він мертвотно блідий, лише на щоках горять дві троянди.

      – …з чашок вихлюпнеться кава, і ви обмочитесь, як вона обмочилася…

      – ПРИПИНІТЬ! – нестямно верещить Баррі Ньюмен. – ПРИПИНІТЬ ЦЕ, ВИ ЧУДОВИСЬКО!

      Але Генрі не може. Генрі не може. Він бачить лінію, а коли її бачиш,

Скачать книгу