LITMIR.BIZ

Скачать книгу

дівчинко. А ще поліція приїде? Це тому ти там кричала: «Тридцять»?

      Вона зронила руки і подивилася вгору на нього. Мокрими й червоними очима.

      – Так, але Блейкі правий. Вона і їх з’їсть також. Я казала патрульному Джиммі, але він мені не повірив.

      Піт їй вірив, тому що він це бачив. Але ж вона права. Поліцейські не повірять. Згодом так, мусять бо, але не раніше, ніж ця машина-монстр з’їсть їх іще цілу купу.

      – Я думаю, вона з космосу, – сказав він. – Як у «Докторі Хто»[58].

      – Мамуня й тато не дозволяють нам його дивитися, – повідомив Пітові малюк. – Вони кажуть, що він сильно лячний. Але ця страшніша.

      – Ця жива, – промовив Піт більше сам до себе, ніж до них.

      – Атож, – кивнула дівчинка і видала довгий, тужливий схлип.

      Сонце на мить сховалося за одну з розгулялих хмарок. Коли воно виринуло знову, разом з ним з’явилась і певна ідея. Піт сподівався показати Нормі Теріо і решті Сракажених Рейдерів дещо, що їх здивує достатньо, аби дозволити йому приєднатися до їхньої ватаги. Та потім Джордж як старший брат відкрив йому тверезу правду: «Всі вони той дитячий фокус бачили вже тисячу разів».

      Може, й так, але, може, ота штука, що стоїть отам, не бачила цього тисячу разів. Чи й жодного разу. Може, там, звідки вона з’явилася, не мають збільшувальних лінз. Або сонця, як на те пішло. Він згадав одну серію з «Доктора Хто», про планету, де весь час було темно.

      Десь звіддалік він почув сирену. Якийсь коп їде. Коп, який не повірить нічому з того, що казатимуть йому маленькі діти, оскільки, як переконані дорослі, малі діти верзуть бозна-яке лайно.

      – Ви, дітки, залишайтесь тут. Я хочу спробувати дещо.

      – Ні! – вхопила його за зап’ясток дівчинка пальцями, що вчувалися пазурами. – Вона тебе теж з’їсть.

      – Я не думаю, що вона може пересуватися, – запевнив її Піт, звільняючи свою руку. Дівчинка залишила на ній пару кровоточивих подряпин, але Піт не злився і не ганив її. Він, мабуть, поводився б так само, якби таке трапилося з його батьками. – Я думаю, вона залипла на одному місці.

      – Вона може дотягнутися, – сказала дівчинка. – Вона вміє дотягуватися своїми шинами. Вони тануть.

      – Я стерегтимуся, – мовив Піт, – але мушу це спробувати. Тому що ти права. Приїдуть копи, і вона їх з’їсть також. Залишайтесь на місці.

      Він вирушив у бік універсала. Коли наблизився (але не занадто наблизився), він розстібнув свою сідельну сумку. «Я мушу це спробувати», – сказав він малим, проте правда була голішою: він бажав це спробувати. Це буде ніби якийсь науковий експеримент. Можливо, це прозвучало б по-дурному, якби він таке комусь сказав, але він не мусив казати. Він просто мусив це зробити. Дуже… дуже… обережно.

      Його проймало потом. Коли вийшло сонце, день потеплішав, але Піт розумів, що це не єдина причина. Він подивився вгору, примружившись від сліпучості. Це сколихнуло його ПОХМІЛЬНИЙ біль, ну то й що. «Не заходь за хмару. Навіть не смій. Ти мені потрібне».

      Він

Скачать книгу