ТОП просматриваемых книг сайта:
Оповiдання (збірник). Марко Вовчок
Читать онлайн.Название Оповiдання (збірник)
Год выпуска 1857
isbn
Автор произведения Марко Вовчок
Жанр Русская классика
Издательство Public Domain
Не день же й не два таке життя велося… матiнко, два роки! Коли Настя разом покинула пити, нiкуди й кроку з двора не йде; а сама така тривожна! В лицi мiниться, здригається, труситься, – от начеб вона собi смертi чи… волi ждала! Питаю – мовчить. I так три днi. На третiй день увечерi промовила слово: «Обманив!»
– Насте, голубко, – кажу їй, – що тобi таке? Скажи ж менi, моя безталанна!
– Що менi зробити? Я пiду до його, пiду… Або я його з свiта зведу, або сама зiйду. Вiн мене впевнив, що в понедiлок волю пришле… Пiду, пiду, хоть задушу його… Може, полегшаєВирвалась у мене з рук та й побiгла. Я за нею, сама старiй кричу: «Лихо, горе буде!»
А стара тiльки головою кивнула, нiби й не ждала iншого.
Бiжу я та кричу: «Насте, Насте! Пожди мене! Я з тобою хочу йти… Я тобi поможу у всьому».
Не слухає, бiжить. Мусила я додому вернутись.
Нема Настi до ночi; нема уночi; не прийшла i вдень. Посилала панi шукати. Шукали ми, не знайшли.
Коли так, на другий уже день, в обiдню добу, iде вона i два москалi її проводять.
Кинусь я до них:
– Голуби мої сизi! Що ви з нею робитимете?
– От баба здурiла! Певно, всi ви дурного роду! – каже менi сухенький, жовтенький москалик, розмахуючи бумагою. – От i ся, – на Настю показує, – тут їй воля, тут би їй вибрикувати, а вона останнiй розум згубила.
– Яка воля? – питаю, не розумiючи.
– А вже ж вiльна буде! От яка!.. Вже порiшили. Який панич гарний за неї просив!
А другий москаль:
– Еге! За стару не попросять! Пропадай стара!
I жартують такеньки межи себе. А Настя йде бiла як хустка, нi журлива, нi весела, – от мов з каменю.
Вибiгла Чайчиха. Кажу їй – вiри не йме i слухати не хоче. А панi перелякалась: то за тим знайомим шле, то за другим, плаче, ради просить, жалкується. А ми чекаємо – ждемо: чи смерть, чи воля бiдолашним буде. Колотилось в нас такеньки аж тиждень. Зовсiм уже порiшили, що ми вiльнi, а все панi пускати нас не хотiла – та мусила вже.
От як зiбрали нас в останнiй раз та об'явили, що ми всi вiльнi, у руку бумагу дали, вийшли ми за ворота панськi, – як заридає тодi Чайчиха!.. Ридає, ридає так, господи! Та тiльки приказує: «Ой, свiте мiй, свiте мiй милий, свiте мiй красний!»
Зiйшлися сусiди, товплються на улицi, оступили, поздоровляють нас, самi з нами плачуть, а нас умовляють.
А Чайчиха їм на те:
– Сестрицi! Брати! Родина! – так-то вже величає їх! – Не боронiть – нехай поплачу! Я двадцять рокiв не плакала!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.