ТОП просматриваемых книг сайта:
Данило Галицький. Тарас Орлик
Читать онлайн.Название Данило Галицький
Год выпуска 2016
isbn 978-617-12-1719-5, 9786171217188
Автор произведения Тарас Орлик
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Та нехай правлять, – відмахнувся Мирослав і, перечекавши, поки інші луною повторять його слова, сказав зовсім іншим тоном: – Я не про те кажу.
Данило відкинув голову назад, стискаючи пальцями підлокітники трону.
– Рада зібралася, щоб вирішити, хто моє місце посяде.
– Вирішили вже, – відповів на це Мирослав. – Тепер про інше говорити хочу. Маю право.
– Має право, має право, – закивали, загули бояри на кріслах.
– Ну, кажи, – погодився Данило, схрещуючи руки на грудях.
– Кажуть, ти противитися Батию надумав. Це правда?
– Хто каже?
– Це справи не стосується, – заперечив Мирослав. – Я запитав, а відповіді не отримав. Негоже слова боярина повз вуха пропускати.
– Негоже, негоже, – підтвердили інші.
Данило змусив себе розслабитися і розтиснув пальці. Зривати гнів на старого не мало сенсу. Хтось із слуг, а може, і з близьких, завжди попереджав бояр про наміри князя. Щоб зберегти таємницю, потрібно було зберігати її в собі, а чи уникнеш ти помилок, якщо порадитися ні з ким?
– Якби я поперек Батия пішов, то навіщо б до нього їхав? – вимовив Данило, ухиляючись від прямої відповіді.
– Не можна йому перечити. – Мирослав спересердя пристукнув ціпком. – За ним сила.
– За мною теж не трава польова.
– Вгамуйся, княже! – схопився з місця Ратобор.
– По-доброму просимо, – підтримав його Молибог.
– Ану, сядьте! – гримнув на бояр Мирослав. – Слова я дотримую, нічого мене перебивати. – Його вицвілі старечі очі спинилися на князеві. – Проти тартар нам не встояти, Даниле Романовичу. Усі багатства світу в них. Тому і військо непереможне. Прийдуть – спалять усе. Кажуть, порошок у них горючий є, який нічим не загасити. Їхні машини бочки з палаючою смолою метають і каміння завбільшки з будинок. Усі знають, що зробили вони з непокірними. Де тепер церкви київські, чернігівські і багато інших? На прах обернули, пограбували. Як же Бог почує людей тамтешніх? Нам теж такої долі бажаєш?
– Не може бути справжньої сили в тих, хто тільки чужим користується, – сказав князь Данило. – Стягують до себе все, що вкрали й награбували, як жуки-гнойовики. Мармур, граніт, залізо, золото, соболів, зерно, худобу, тканини… Свого немає в тартар нічого.
– Є, князю, – заперечив з місця Андрій. – Кіннота.
Кулаки Данила мимоволі стиснулися. Недолюблював він цього зухвалого красеня, який то волосся завивав, то бороду хною фарбував.
– То, може, візьмемо і віддамо все Батию самі? – вкрадливо запитав він, свердлячи Андрія поглядом. – Дітей зв’яжемо, дружинам ярма на шиї надягнемо, добро на вози звалимо – і туди, туди! – Данило махнув рукою на схід. – У Батия сила, у Батия кіннота, підкорімося йому без бою і станьмо йому п’яти лизати! Ох ви, слухати вас гидко! Бояри ви чи горобці полохливі?
– Ми бояри! – підвищив голос Мирослав, який уже не спирався на палицю, а розмахував нею, як списом. – А тому слухати нас ти зобов’язаний.
– Я