Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Скачать книгу

інкримінувати Міллігану і про які той обмовиться під час обстеження у психологів, тільки в тому разі, якщо підсудний сам вийде на трибуну для свідків, аби виступити на свій захист. Часткова перемога – це все-таки ліпше, ніж узагалі ніякої. Захисники вирішили ризикнути і дозволити судовим психіатрам Південно-західного центру поспілкуватися з Мілліганом на таких умовах.

      – Непогана спроба, – сказав, підсміюючись, Шерман, коли всі вони вийшли з кабінету судді Флаверса. – Видно, що ви вже хапаєтеся за соломинки. Але це вам не допоможе. Я й досі вважаю, що ми тримаємо цю справу в кулаці.

      Щоб запобігти черговим спробам самогубства, Міллігана перевели до одиночної камери у в’язничному лазареті й надягли на нього гамівну сорочку. Того ж вечора медбрат Рас Гілл зайшов перевірити стан в’язня і не повірив своїм очам. Він викликав сержанта Вілліса, чергового вечірньої зміни, і показав йому Міллігана крізь ґрати. Вілліс від подиву аж рота роззявив. В’язень вислизнув із гамівної сорочки, поклав її собі під голову, наче подушку, і солодко спав.

      Розділ 2

(1)

      Перша бесіда Міллігана зі спеціалістом Південно-західного центру відбулася 31 січня 1978 року. Психологом виявилася Дороті Тернер, тендітна жіночка із сором’язливим, майже боязким виразом обличчя. Коли сержант Вілліс увів Міллігана до кімнати, вона звела погляд.

      Перед нею був привабливий юнак понад метр вісімдесят на зріст, одягнений у блакитну тюремну робу. У нього були вуса й довгі бакенбарди, але його очі були очима наляканої дитини. Побачивши її, він було здивувався, проте вмостився на стільці навпроти неї, склав руки на колінах і всміхнувся їй.

      – Пане Міллігане, – почала вона, – мене звуть Дороті Тернер. Я приїхала сюди з Південно-західного громадського центру психічного здоров’я, щоб поставити вам кілька запитань. Де ви зараз мешкаєте?

      Він озирнувся довкола і мовив:

      – Тут.

      – Назвіть ваш номер соціального страхування.

      Юнак насупився й надовго замислився, роздивляючись підлогу, жовті бетонні стіни і бляшану попільничку на столі. Він прикусив ніготь, а потім почав вивчати задирки на пальцях.

      – Пане Міллігане, – знову звернулася до нього жінка, – я зможу вам допомогти, тільки якщо ви зі мною співпрацюватимете. Аби я могла зрозуміти, що з вами діється, ви маєте відповідати на мої запитання. Тож який ваш номер соціального страхування?

      – Я не знаю, – стенув плечима юнак.

      Вона зазирнула до своїх нотаток і зачитала вголос цифри.

      Співрозмовник похитав головою.

      – Це не мій. Напевно, це номер Біллі.

      Вона рвучко підвела голову.

      – А ви ж хіба не Біллі?

      – Хто, я? Та ні, – відповів той.

      – Стривайте-но, хто ж ви, як не Біллі? – спохмурніла вона.

      – Я Девід.

      – Гаразд, а де тоді Біллі?

      – Він спить.

      – Де спить?

      Юнак показав собі на груди і пояснив:

      – Біллі

Скачать книгу