LITMIR.BIZ

Скачать книгу

у вищий клас. Тепер усі погоджуються, що так робити було не варто, хоч і пояснюють це різними міркуваннями. Цілий рік нам довелося плутатися під ногами хлопців, старших і більших, аніж ми, хлопців, які ставили нам підніжки, штовхали нас, прищемлювали нам пальці дверима, які рвали наші домашні роботи і плювали в наше молоко, які дражнили нас зубрилом, і педрилом, і мудилом (а моє прізвище Декер до того ж було легко перетворити на Мудекер), – протягом того року (Енді своїм трагічним голосом називав його нашим «вавилонським полоном») ми захищалися пліч-о-пліч, наче двоє слабких мурах під збільшувальним склом: нас били по ногах і між ногами, ганяли як зайців; обідаючи, ми забивалися в найдальший куток, щоб нас не обливали кетчупом та не бомбардували курячими нагетсами. Протягом двох років він був моїм єдиним другом і навпаки. Згадувати той час мені тяжко й бентежно: наші війни автоботів, космічні кораблі леґо, персонажі, яких ми запозичували з класичного «Зоряного шляху»[17] (я був Кірком, він – Споком), силкуючись перетворити наші страждання на гру. Капітане, схоже, ці прибульці тримають нас полоненими в симуляції шкіл для людських дітей на Землі.

      Перш ніж мене закинули в агресивну юрбу старших хлопців з етикеткою «обдарований» на шиї, мене особливо не цькували й не принижували в школі. Але бідолашний Енді навіть до того, як його перекинули у старший клас, був хронічно переслідуваною дитиною. Худий, засмиканий, він мав непереносимість лактози й таку бліду шкіру, що вона здавалася прозорою, і без потреби користувався такими словами, як «згубний» і «хтонічний», у звичайній розмові. Він був здібний, але дуже незграбний; його невиразний голос, його звичка дихати лише ротом, бо ніс у нього завжди був хронічно закладений, надавали йому радше вигляду дурня, аніж надзвичайно кмітливого хлопця. Серед своїх жвавих, гострозубих, атлетичних братів і сестер, що розривалися між друзями, спортом і шкільними факультативами, він виділявся, наче задрот, що випадково заблукав на поле для лакросу.

      Якщо я й зміг якось оговтатися після катастрофи п’ятого класу, то Енді – ні. Він залишався вдома вечорами в п’ятницю та суботу; його ніколи не запрошували ані на вечірки, ані на прогулянки в парку. Наскільки мені було відомо, я залишався його єдиним другом. І хоч завдяки своїй матері він завжди носив модний одяг і одягався як популярний у школі хлопець, а протягом певного часу мав навіть контактні лінзи, ніхто не дозволяв себе ошукати: вороже налаштовані типи, які пам’ятали його ще з давніх невдалих днів, досі штовхали його й називали Тріпіо[18] за давню його помилку, коли він наважився прийти до школи у футболці «Зоряних війн».

      Енді ніколи не був надто балакучим, навіть у дитинстві, за винятком рідкісних вибухів базікання (більша частина нашої дружби складалася з мовчазного обміну коміксами). Роки цькування в школі зробили його ще стриманішим і менш комунікабельним – схильним менше застосовувати слова з лексикону Лавкрафта[19], а натомість усе більше закопуватися в глибини математики й фізики. Математика

Скачать книгу