LITMIR.BIZ

      А в таверні друзі зовсім занудьгували. Минула вже половина дня, а з ними майже ніхто не привітався. Сьогодні люди теж обходили шукачів скарбів стороною.

      Дельфін і Берн саме переконували Макса, що сидіти тут – даремна праця, коли почувся лемент і гучне ображене нявкання.

      По таверні мчав великий чорний котяра, такий вгодований, що пузо заважало йому бігти.

      – Сиріусе!

      Кіт озирнувся й спробував вистрибнути на стіл, та черево переважило, і він лише вхопився кігтями за край. Дельфін і Берн зареготали, а Макс зловив кота, котрий ледь не гепнувся на підлогу.

      – Віддай! – поряд із ними, мов вітер, опинилася дівчинка.

      Вона важко дихала, темне русяве волосся до плечей заплуталося, найкоротші пасма падали на очі, й дівчинка невдоволено здмухувала їх.

      – Ти хто така? – Макс притулив до себе Сиріуса, який хоч і важив досить багато, та ця вага не відтягувала рук.

      Кіт замуркотів.

      – Роксана. Віддай мого кота! – тупнувши ніжкою, зажадала дівчинка, і вже до кота: – Мій маленький. Сиріусе, іди до мене.

      Вона потягнулася до улюбленця, та Сиріус міцніше вгородив кігті у Макса. Хлопець тільки зітхнув, а очі Роксани зблиснули повагою. Вона трусонула волоссям, вкладаючи його на місце, – стало трохи краще.

      – Ти його не знаєш. Він скажений. Літає, мов очманілий.

      – Роксано, а що ми тут робимо? – дівчинку за плечі обійняла молода жінка, Роксана була на неї дуже схожа.

      – Справді, доню, що ми тут забули? – почувся голос батька, і дочка зовсім зніяковіла. – І де ми взяли ці лахи?

      Якби Макс був разом із Ярошем тієї ночі, коли пірат отримав карту, то впізнав би у цих людях Віктора й Ольгу, а так вони для нього просто були батьками дівчинки з неслухняним волоссям. Хлопець опустив чорного кота на підлогу, і Роксана одразу взяла улюбленця на руки, хоч так позбувшись материних обіймів.

      – Я нічого не зробила, – спробувала виправдатись вона.

      – Так? Ну звісно, – брови батька насмішкувато злетіли. – А чи не маєш ти зараз їхати до тітки?

      – Я її не люблю, – дівчинка відвернулася.

      Макса сімейна розмова не стосувалася, та йому чомусь було шкода цієї дитини, він і сам був таким навіженим у свої чотирнадцять.

      – Ходімо, Роксано, ти ще встигнеш поїхати сьогодні, – Ольга намагалася домовитися з дочкою.

      – А ви? – вона несподівано різко повернулася до батьків, й очі дівчинки знову спалахнули, та вже розгнівано. – Що будете робити ви?

      Тут вже батьки знітилися.

      – Поговоримо вдома! – відрізав Віктор, підштовхнувши дочку до виходу.

      – Я все одно втечу, – пробурмотіла Роксана, Сиріус зістрибнув з її рук.

      Родина вийшла на вулицю, а Макс несподівано для себе подумав: «Що там про море казав Ярош? Чи не про такі очі?»

      – Агов, зачекайте!

      Ольга, Віктор і Роксана зупинилися. Макс наздогнав їх.

      – Можна

Скачать книгу