Вендета по-українськи - Анатолій Сергієнко

Скачать книгу

кар’єри: Наливайко – працюючи адвокатом, Штим – лікарем пологового будинку. Степан Степанович навіть заздрив Штимові за гострий розум, заповзятливість, уміння причарувати жінок. Заздрив і трохи побоювався. Особливо останнім часом, коли Штим очолив демократичний блок провідних партій міста та прибрав до рук більшість малих підприємств і комерційних структур. Вищість заповзятливого підприємця, його сила й авторитет серед місцевої верхівки дратували Степана Степановича і як людину, і як посадовця. Слово, жест Штима важили набагато більше, ніж ухвала міської Ради чи його, прокурора, припис. Це тривожило Наливайка, примушувало підпорядковуватися, бути терплячим перед колишнім товаришем і, що найнестерпніше, постійно тримало пана прокурора у напруженні. І тепер, позираючи на розпластане тіло Штима, Степан Степанович відчув полегшення і навіть недоречну для трагічної миті веселість.

      Він подумав про похорон, який, безперечно, перетвориться на грандіозний політичний мітинг, де голови осередків партій, ці мастаки пустопорожніх балачок, недовчені націонал-патріоти, будуть лити море крокодилячих сліз і гнівно вишукувати винних, вкотре наголошуючи на розгулі злочинності й слабкості правоохоронців. А преса – обласна й місцева – підхопить, роздмухає, зчинить галас і котрийсь із газетярів, у погоні за сенсацією, вчепиться за ниточку й спробує простежити, куди вона заведе, аж поки хтось не заткне йому рота. Одне слово, нічого доброго Степан Степанович у перспективі для себе не бачив.

      День був холодний, мрячкотів дрібний дощ, вовтузився над тілом судмедексперт, беззвучно працювала відеокамера. Біля під’їзду зібрався чималий гурт людей, а Наливайко стояв безпорадно задумливий, низько схиливши голову, і збоку, мабуть, складалося враження – чоловік у відчаї, горе важким каменем пригнуло, приголомшило близького друга небіжчика і ось-ось з його очей викотиться скупа чоловіча сльоза.

      Слідчий прокуратури Юрко Ткач, поклавши праву ногу на підніжку міліцейського «уазика», тримав на коліні чорну службову течку і заповнював бланк протоколу огляду місця події. Двоє понятих, подружня літня пара з квартири першого поверху, злякано тулилися під стіною. Експерт-криміналіст стояв на колінах, передбачливо поклавши під ноги шматок фанери, аби не замастити штани, і обережно зчищав скальпелем у целофановий мішечок грудочки глини з черевиків убитого.

      Начальник міліції і начальник карного розшуку стояли осторонь, біля службової «Волги» й тихо перемовлялися. Побачивши прокурора, подибали до нього. Мовчки потиснули один одному руки, співчутливо похитали головами. Згодом неквапом рушили до будинку.

      – Що можна затоптати – затоптали, – скаржився начальству криміналіст. – Цікавих багато, кожному невтерпки на небіжчика глянути. Дільничний не встиг припильнувати. Ще й дощ допоміг – майже всі сліди змив.

      – Заберіть подалі людей, – розпорядився прокурор. – Тут – не цирк. Що скажете, Віталію Дмитровичу?

      – Одна

Скачать книгу