ТОП просматриваемых книг сайта:
Вендета по-українськи. Анатолій Сергієнко
Читать онлайн.Название Вендета по-українськи
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Анатолій Сергієнко
Издательство Мультимедийное издательство Стрельбицкого
– Ти, Юрку, не іронізуй, – насупивши брови, хитнула головоюи Надя. – Мене дивує інше. Чому тобі так легко з ними працюється? Адже не сліпий, усе бачиш. Може, й тобі дають тихцем, складаєш у панчоху, а я й не знаю?
– Навіщо в панчоху?! – примружив очі Юрко. – Валютний рахунок у швейцарському банку. Мільйон доларів разом зі Степаном Степановичем тримаємо. Один рахунок на двох. Поїдемо влітку проценти знімати.
Надя кліпнула довгими підфарбованими віями. Очі в неї загорілися, вуста від здивування розтулилися і вона на мить завмерла. Однак швидко продовжила гру.
– А мене візьмеш? – кокетливо мовила.
– Як скаже шеф, – серйозно відказав Юрко. – Ні, тебе брати не варто – закладеш обидвох. Ще й статтю в газеті опублікуєш під заголовком: «Хто замовляє музику?!». Як ти смачно мене нагодувала! Дякую. Щоб я без тебе робив?! Дай я разочок за це тебе поцілую.
Він притягнув Надю до себе.
– Без доларів навіть не підходь… Щоб мільйон мати і мовчати… – мляво опиралася вона, намагаючись звільнитися з обіймів. – Угомонися… Я спізнююся… Траур…
– Гаразд, – відступив Юрко, – підемо разом. Я проведу тебе до робочого місця.
5
– Ваші документи? – почув Микола голос за спиною. Барбірош здригнувся від несподіванки, напружився, рука, що міцно стискала ліве плече, ослабла і в нього була можливість повернутися на голос. Однак він забарився, викликавши в міліціонера, що стояв за ним, ще більшу підозру, і відчув, як рука охоронця ковзнула донизу й міцними лещатами стиснула лікоть.
«Не вистачає, щоб мене забрали в міліцію, – подумав Микола, – обшукали і знайшли долари. Чим я привернув його увагу? За кого він мене має? За злодія, наркомана, бомжа? Стільки по вокзалу народу вештається, а чомусь лише мене зупинив. Певне, бачив, як біг, озираючись, тому й перевірку хоче влаштувати».
– Прошу показати паспорт або посвідку про особу, – рішуче повторив сержант міліції, не зводячи очей із затриманого.
Барбірош мацнув рукою по кишені й полегшено зітхнув. Перепустка на завод була на місці.
– Жінку зустрічаю… Має приїхати… – зазираючи в очі сержантові, промимрив Микола. – Ледь у майстра відпросився. Слюсарем я працюю на мотозаводі. Стебельський Іван Захарович директором у нас. Може, знаєте?
Міліціонер уважно вивчав документ, раз по раз зиркаючи на слюсаря мотозаводу, котрий розгублено стояв перед ним, увібравши голову в плечі, винувато кліпаючи повіками, наче й справді спійманий на гарячому злодій.
– Яким поїздом має приїхати дружина? – строго запитав міліціонер.
Барбірош підвів очі до розкладу руху потягів, почервонів. «Влип, подумав, ще й спиртним од мене несе, забере до відділу, там обшук влаштують і… Зрештою, яке його діло, чому я тут?»
– Повторюю, яким поїздом мала приїхати ваша дружина? – ще раз запитав страж порядку, котрий за два місяці роботи в лінійному відділі