ТОП просматриваемых книг сайта:
Таємниця одного дiаманта. Юрій Логвин
Читать онлайн.Название Таємниця одного дiаманта
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Юрій Логвин
Жанр Морские приключения
Издательство Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Батько Алi, Хасан, жив без жiнки i служив смiттярем на базарi.
Отож доводилося йому все робити власними руками. I смiття прибирати, i кiзяки, якi назбирав на базарi, продавати дрiбним торговцям, якi скуповували й перепродавали не лише кiнськi та волячi кiзяки, а й людськi фекалiї. Доводилося самому дiставати поживу, самому готувати страви i доглядати за малим.
Жив смiттяр з малим в щiлинi мiж двома будинками. З одного боку був маєток знаменитого ювелiра, а з другого боку був будинок лiкаря-християнина.
Ювелiру батько платив за те, що вiн зайняв простiнок мiж двома будинками. Платив i лiкарю-християнину теж за те, що спить в затишку товстих глиняних мурiв.
Будинки стояли недалеко вiд легендарної повноводної рiчки Тигр. Неподалiк вiд їхньої схованки було припнуто старезний водяний млин на плаву. Вiд раннього ранку до пiзнього вечора вiн гуркотiв жорнами, безупинно плескав лопатями колеса по каламутнiй водi i рипiв, рипiв старими своїми болонками та дошками. Коли повiвав вiтер до сховища малого Алi вiд рiчки – вiн приносив найкращий у свiтi, життєдайний теплий дух розмолотої пшеницi.
Повсякчас над рiчкою чулися крики човнярiв, вiд зорi до зорi, а то й глибокої синьої ночi. Бо не одна тисяча човнiв була у славному Багдадi. Човнярi чого тiльки не перевозили, кого тiльки не переправляли з берега на берег: i людей, i тварин, i коштовностi, i кiзяки, сушенi на паливо, хмиз i глеки з бiтумом, рабiв i воїнiв, поетiв i повiй…
Спробував Хасан одружитися вдруге, щоб у домiвцi була господарка i помiчниця. Та якось старий Хасан прийшов додому ранiше, нiж звичайно, i побачив – мачуха доїдає гарячi оладки, а малого вiдштовхує вiд дерев'яної тацi з вареними бобами.
Вiн тодi сказав, за мусульманським звичаєм i правом, три рази, що вона йому не жiнка. I вигнав геть.
У Хасана було багато роботи, бо вiн прибирав якраз весь бруд, що був в тому кутку базару, де торгували дрiбною птицею, м'ясом i дрiбною худобою. Але водночас це була єдина можливiсть жити, бо хтось десь давав йому кiстку мозкову, чи шмат потрiбку, чи клапоть шкiри з мiздрею. Та ще й те, що йому вдавалося продавати зiбранi за день корзини кiзякiв, приносило йому якийсь прибуток.
Та всього цього ледь-ледь вистачало на життя, i зовсiм не вдавалося батьковi заощадити монет, щоб винайняти собi справжнє помешкання, а не щiлину мiж будинками. Бо вiн ту щiлину перекрив згори очеретом i вербовими гiлками, а передню та задню стiни зробив з очерету та шматкiв старої повстi. Ту повсть Хасан знайшов на смiтнику. Багатi люди повсть чiпляли на вiкнах i на човнах в спекоту i поливали згори водою. Вода тонким шаром розпливалася по повстi, а протяг насичував кiмнату чи каюту вогкою прохолодою в жахливi спекотнi днi багдадського лiта… Тодi люди могли жити або в пiдвальних помешканнях, через якi протiкали вiдведенi струмочки вiд каналiв i водосховищ, або в кiмнатах, де на вiкнах висiла мокра повсть.
Те, що поруч базару вони мешкали, було велике щастя.
Але лiворуч, неподалiк, зразу за кривусiнькими вуличками,