Автохтони - Марія Галіна

Скачать книгу

видер у банки хисткого бляшаного язичка, а банку, холодну і злегка мокру, простягнув йому. Він взагалі з банок не любив, а любив із кухлів. Йому не хотілося пива. Хотілося чаю. Людина ніколи не отримує те, що їй потрібно. І постійно – те, що не потрібно.

      – З Пітера.

      – Ну і як там, у Пітері?

      – Холодно. Мокро.

      Упир кивнув із якоюсь похмурою задоволеністю.

      – Живий ще, значить, Пітер…

      Упир одним довгим ковтком спустошив свою банку, зім’яв її у могутньому кулаці й потягнувся за наступною.

      – А ти хто по життю, брате?

      Його банка теж раптом виявилася порожньою.

      – Мистецтвознавець. Авангард двадцятих.

      – Це ти даремно. Пусте заняття.

      Говорив лише Упир. Мардук мовчав. З іншого боку, на те він і Мардук. Йому вести розмови зі смертними якось ні до чого.

      – Усе скінчилося. Мистецтво скінчилося. Більше не породжує нові змісти.

      – Мартинова я й сам читав…

      Байкери взагалі повинні у зграї збиватися, ні? Свої клуби, нашивки.

      Він простягнув руку за ще однією бляшанкою, але мовчазний Мардук витяг із рюкзака пляшку горілки і скрутив їй голову.

      – Ні-ні… мені пива.

      – Пива так пива. – Упир знизав плечима і ковтнув із пляшки.

      Він дивився, як смикається волохатий кадик Упиря, в пляшці булькотіло й ворушилося, наче самозароджувалося невідоме життя. Нарешті Упир відірвався від пляшки, передав її Мардукові та згріб у жменю залишки чипсів:

      – Пом’янемо мистецтво.

      Йому здалося, що лампочка під стелею починає блимати. Дрібно-дрібно, але дуже неприємно. У кого він бачив таку? А, у Шпета.

      – Як узагалі мистецтво може породжувати нові змісти? – Упир поставив порожню пляшку на тумбочку поряд із порожньою упаковкою з-під чипсів. – Ось людина. Ось мозок. Мозок не змінився з часів палеоліту. Так?

      – Змінився. – Йому було шкода мозку. – У гірший бік. Об’єм зменшився. Я читав, що відсотків на двадцять, хоча це вже занадто, як на мене. Так чи інакше, вони у порівнянні з нами були генії. Генії та красені. Метр дев’яносто, прекрасний кістяк, високий лоб. Якби вони потрапили до сучасного світу, вони б його змінили. Ті технічні завдання, які вони вирішували, для свого часу були революційними. Кожне оббите каміння, кожна вискоблена шкура, кожна пастка…

      – Ти хочеш сказати, брате, що ми виродилися? – уточнив Упир.

      – У порівнянні з ними – так. Адже ми сидимо на всьому готовенькому. Культура – це протез, власне кажучи. Протез геніальності.

      – Культура давно прогнила, – мрійливо сказав Упир. – Пара-друга точкових ударів…

      – Це, – мовчазний Мардук покопався у рюкзаку і витяг ще одну пляшку, – за умови, що змісти породжує людський мозок. А якщо змісти самі по собі, а людський мозок – сам по собі? Не передавач, а приймач. Тоді обмеження знімається, погодьтеся.

      У Мардука був м’який інтелігентний голос.

      Світло блимало все частіше, і в цих мерехтливих спалахах світло-присмерк йому здалося, що Упир заклав свою лапу під ремінь

Скачать книгу