Невідоме Розстріляне Відродження - Антология

Скачать книгу

віршів «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919), збірки байок «Що й до чого» (1924), «Через решето» (1924), «Байки» (1926), п’єси-агітки «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби – добре й буде» (1925), комедію «Шпана» (1926), збірку оповідань «Кримінальна хроніка та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршовану казку «Мацапура» (1929).

      Належав до літературно-мистецького угруповання «Музаґет» (1919), а пізніше до літературних організацій «МАРС», «Плуг», «Ланка». У 1919–1921 рр. був членом Української Комуністичної партії (боротьбистів) і жив у Білій Церкві. У 1922–1923 рр. учителював у с. Трушки на Білоцерківщині, викладав математику.

      Вперше В. Ярошенка заарештували 26.02.1933 р., але за «відсутністю складу злочину» через два з половиною місяці звільнили із-під варти. Вдруге він потрапив за ґрати 3.11.1936 р., а 13.07.1937 р. на закритому засіданні в Києві його засудили до розстрілу. Вирок виконали того ж дня.

      «Хтось сонце списом за край зачепив…»

      Хтось сонце списом за край зачепив

      І владно потяг за темний обрій, —

      Огняну цілину, розіп’яв, роз’ятрив —

      Недобрий.

      А там, – як об кремінь, – об сонце креше

      Крицяним велетенським кресалом

      І соняшним золотом захід мереже,

      Мов палаючими коралями.

      Мов палаючими крицями,

      Мов палаючими зливами:

      Розкидає іскри жар-птицями,

      Жар-звірами і жар-рибами.

      Вигинається зміями:

      Вужами і гадюками —

      Золотими віями

      По повіках стука…

      «Дзвенить і дзвонить…»

      Дзвенить і дзвонить,

      Пала і палить —

      В гучні долоні

      Ловить опали.

      У моє серце вливає силу,

      В усю істоту влива буяння

      І крик бажання – якби-то крила —

      За обрій щастя – до мук згорання!

      Вечором травам – забавка —

      Вітер жене в далину…

      Чи потерчата чи мавки

      Степову вкрали луну?

      Крикнуть і зойкнуть – даремно

      Відгук тане – мов тінь…

      Ліс кривулькою темною

      Повирізав далечінь.

      Над лопухом пелехатим

      Бражник уперто гуде,

      Ніч павуком волохатим

      Дня висисає мед.

      Гримнуть би раптом з гармати,

      Чи одшукався б тоді,

      Тиші з луною розп’ятих,

      Єдності згублений слід?

      «Плакайте, плакайте, плакайте…»

      Плакайте, плакайте, плакайте,

      Гасне затеплений південь…

      – Чуєте крукові крякоти

      Там, де виспівував півень?

      Сунеться хмарове оливо,

      Тіні ганя по долині,

      Захід, мов огнене коливо.

      На панахиді по днині.

      Сонце полонено хмарами —

      Нетрами хмар пелехатими —

      Князь світлозорий козарами

      Дикими і волохатими.

      Плакаймо, плакаймо, плакаймо:

      Небо

Скачать книгу