Небіж чаклуна - Клайв Льюїс Хроніки Нарнії

Скачать книгу

ти чув його чи не так? Сподіваюся, ти не шпигував за мною?

      – Ні, звичайно, – обурено відповів Діґорі. – Але що сталося з Поллі?

      – Ти можеш привітати мене, мій дорогий хлопче, – сказав дядько Ендру, потираючи руки. – Мій експеримент завершився успішно. Мала дівчинка зникла з нашого світу.

      – Що ти з нею зробив?

      – Я відіслав її – як би тобі сказати – до іншого місця.

      – Що ти маєш на увазі? – допитувався Діґорі.

      Дядько сів у крісло й сказав:

      – Гаразд, я розповім тобі все про свій експеримент. Ти коли-небудь чув про стару місіс Ліфей?

      – Вона була моєю двоюрідною бабусею чи щось таке? – запитав Діґорі.

      – Не зовсім так, – відповів дядько Ендру. – Вона була моєю хрещеною матір’ю. Подивися он там, на стіні.

      Діґорі поглянув на збляклу фотографію і побачив обличчя старої жінки в капелюшку. Тепер він зміг пригадати, що колись бачив це саме фото у старій шухляді, вдома, у селі. Він запитав у матері, хто це, й мати не виявила особливого бажання розповідати йому, хто там зображений. «Проте обличчя гарне, – подумав Діґорі, – хоч на тих старих фотографіях ніколи нічого не розбереш».

      – З нею було щось не так, дядьку Ендру? – запитав хлопчик.

      – Ну, знаєш, – сказав дядько Ендру, захихотівши, – це залежить від того, що для тебе не так. У людей такі обмежені мізки. Вона, безперечно, була дуже дивною у своєму пізнішому житті. Тому вони її й замкнули.

      – У божевільні, ти хочеш сказати?

      – Ой, ні, ні, – палко заперечив дядько Ендру. – Нічого подібного. Вони лише вкинули її до в’язниці.

      – Он як! – здивувався Діґорі. – Що такого вона вчинила?

      – Ох, бідолашна жінка, – відповів йому дядько Ендру. – Вона повелася дуже необережно. На світі багато всіляких речей, і нам не слід цікавитися ними всіма. Вона була завжди добра до мене.

      – Але послухай, дядьку, до чого тут Поллі? Я хотів би, щоб ти…

      – На все свій час, мій хлопче, – сказав дядько Ендру. – Вони випустили на волю стару місіс Ліфей, перш ніж вона померла, і я був одним із небагатьох людей, кому вона дозволила доглядати себе, коли востаннє захворіла. Вона не любила примітивних, обмежених людей, ти розумієш. Я теж їх не люблю. Але вона і я були зацікавлені одними й тими самими речами. Я був у неї лише за кілька днів до її смерті, й вона попросила мене піти в її дім, знайти там стару шухляду, відчинити її і принести їй маленьку коробку, яку я там знайду. Тієї миті, коли я підняв ту коробку, я відчув поколювання у пальцях і зрозумів, що тримаю в руках велику таємницю. Вона віддала коробку мені й попросила, щоб, як тільки вона помре, я спалив її, не розкриваючи, з дотриманням певних церемоній. Цю обіцянку я не виконав.

      – Це було негарно з твого боку, – сказав Діґорі.

      – Негарно? – повторив дядько Ендру спантеличено. – О, я тебе розумію. Ти хочеш сказати, що малі хлопці завжди виконують свої обіцянки. Дуже добре: це правильно й порядно, і я радий, що тебе навчили так робити. Але, звичайно ж, ти повинен зрозуміти, що такі

Скачать книгу