LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вас до столу – розділити зі мною вечерю. А всі ваші розповіді, як би вам не кортіло, залиште до завтра, коли зберуться усі наші радники. Пане Сизокриле, якщо ваша ласка, подбайте, аби гостей влаштували у найкращих покоях та принесли їм гідний гостей одяг. І ще… скажу вам на вухо, Сизокриле…

      Тут гном нахилився до пугача, аби шепнути тому щось не призначене для сторонніх вух, але, як то часто-густо буває з тими, хто сам приглухуватий, гучність свого голосу він не розрахував, і діти, навіть не напружуючись, почули:

      – Подивіться, аби вони добре вмилися…

      Затим він торкнув повіддя, і віслючок, що вже й занудьгував, потроху потрьохав у напрямку замку ходою, що нагадувала щось середнє між поважною ступóю та гусячим кроком (віслюк був животиною добряче вгодованою), тому всі інші – і фавн, і пугач, і діти – встигали за ним хіба що не перевальцем. Сонце сідало. У повітрі повіяло прохолодою.

      Ось таким чином вони й перетнули зелену луку, а потім пройшли крізь яблуневий сад і опинилися біля північної брами Кейр-Паравеля з розчахнутими ворітницями. За ворітьми виднілося поросле муравою подвір’я, на яке вже кидали відблиски вікна великої трапезної зали праворуч та віконця темного нагромадження споруд попереду. Саме до них пугач і повів гостей, а прислуговувати Джил покликали миловидну дівчину дуже незвичної, як на Джил, зовнішності. Уже доросла, вона була не набагато вища за Джил, гнучка й тендітна, неначе верба, із довгим волоссям, схожим на тонкі пагони, у яких заплутався мох.

      Крутими сходами вони зійшли до однієї з круглих вежок, де в каміні палав вогонь та потріскували пахучі соснові дрова, в кам’яній підлозі було викладено кам’яну ж ванну, а зі склепінчастої стелі на срібному ланцюзі звисала лампада. Єдине віконце дивилося на захід, де аж до обрію сягав загадковий нарнійський край, і Джил встигла побачити, як за далекими-далекими горами сідає червоне нарнійське сонце. Дівчинка дивилася на захід сонця і відчувала, як її переповнює жага нових пригод, що, як вона розуміла, вже не за горами.

      Після ванни Джил кілька разів провела гребінцем по мокрому волоссю і вдягла приготоване для неї нарнійське вбрання, що було наче на неї шите: в тому платті можна було тішитися не лише своїм виглядом, а й відчуттям на дотик, свіжістю трав’яних пахощів і навіть шурхотом при кожному кроці – у новому платті вона й справді мимоволі ступила кілька кроків до вікна, аби іще помилуватися надвечірнім краєвидом, як раптом почувся стукіт у двері:

      – Прошу! – обізвалася Джил, і на запрошення у дверях виник Юстас. Він теж був у нарнійському одязі, та, попри те, чомусь не в дусі.

      – Ага, ось ти де, нарешті! – замість привітання буркнув він, падаючи в крісло. – Скрізь тебе обшукався!

      – Але ж знайшов, чи не так? – підхопила Джил. – Я от що гадаю, Бяклі: якщо навкруги все таке дивне та казкове, що й слова вже зайві…

      Їй і справді було настільки чудово, що вона на мить забула і про чотири таємні знаки, і про зниклого принца.

      – От, значиться, як тобі тут? – скривився Юстас, трохи помовчав

Скачать книгу