Остання битва - Клайв Льюїс Хроніки Нарнії

Скачать книгу

Отже, тепер нам непереливки, а за що – хоч би хтось сказав!

      – Як на мене, ми й тепер робимо те, що йому не до вподоби, – обережно зауважив кролик.

      – А мені начхати, – відповів на те кріт. – Якщо буде в тому потреба, я вчиню так само – і хай мене шукають!

      Та всі інші разом тільки цитьнули на нього:

      – Тихіше! Думай, що кажеш! – і почали озиратися на всі боки, а потім додали: – Ми дуже вибачаємося, наш королю, та нам конче потрібно бігти далі у справах! Нам і уявити важко, що станеться, якщо нас тут побачать!

      – То не зволікайте, друзі мої, – відповів король. – Навіть заради всієї Нарнії я не маю права вимагати від вас, аби ви легковажили своїм життям.

      – На добраніч! На добраніч! – одне за одним маленькі звірятка підходили потертися носом об його коліно. – Ми ще повернемося! Неодмінно! Звісно, якщо вдасться…

      По тому їх крихітні ніжки дрібно затупотіли та розтанули в нічній тиші. У лісі одразу ж стало ще холодніше, темніше й наче безпорадніше, ніж було до того, як вони приходили.

      Визирнули зірки, час тягнувся так повільно, що й уявити собі неможливо, а останній король Нарнії стояв біля дерева, зв’язаний по руках і ногах, не в змозі зарадити саму собі та втративши лік часу. Та раптом попереду щось сталося.

      Далеко-далеко замерехтів червоний вогник. Не встиг король придивитися пильніше, як той раптом зник. Але вже за мить запалав яскравіше й потужніше. У світлі заметушилися тіні, підносячи оберемки чогось темного до вогника і кидаючи поруч із ним. Тіріан вже здогадався, що там розклали багаття, тіні – то люди, які носять хмиз, а палає те багаття на самісінькій верхівці пагорба. Коли вогонь здійнявся високо вгору, Тіріан навіть зумів розгледіти темний хлів, на який багаття відкидало червоні відблиски, та великий натовп людей і звірів між будівлею та багаттям. А потім біля багаття з’явилася сутула незграбна постать з довгими руками – судячи з усього Круть. Хвилину чи дві він щось втлумачував громаді, хоча здаля здавалося, ніби він просто махає руками, як той млин, а потім повернувся, тричі одвісив доземний уклін хліву, підвівся та розчахнув двері. Почулося голосне «ох», і на порозі з’явилося щось на чотирьох ногах, таке ж незграбне, як і Круть у людському одязі, та ступило один лише крок уперед до натовпу.

      У відповідь здійнявся такий галас, що до Тіріана долетіли навіть окремі слова.

      – Аслане! Аслане! Аслане! – заволав натовп на всі звірячі голоси. – Мов хоч слово! Скажи нам щось втішне! Заспокой нас! Не гнівайся! Пробач!

      Від ясена, до якого його приторочили остраханці, Тіріан як не придивлявся, а розгледіти, що воно там таке на чотирьох ногах стоїть перед сараєм, не вдавалося. От у чому можна було бути певним, то це те, що воно рухається, воно жовте, велике й волохате. Тіріан ніколи в житті не бачив Великого Лева. Ніколи в житті не бачив він і звичайного лева. Тому беззаперечно стверджувати, що та примара у світлі багаття – не Аслан, він би не наважився. Та з іншого боку, як та примара могла бути Асланом, коли вона ледь-ледь

Скачать книгу