LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ледь усміхнувся і взяв сигарету.

      – Коли їдеш?

      – Не знаю. Відпустку ще не затверджено.

      Гребер глибоко затягнувся і видихнув дим. Добре, коли є сигарети. Інколи навіть краще, ніж друзі. Сигарети не збивають з пуття. Вони мовчазні й добрі.

      – Не знаю, – повторив він. – Я вже давно взагалі нічого не знаю. Раніше все було ясно, а тепер усе переплуталось. Я хотів би заснути і прокинутись у зовсім інший час. Але це не так легко. Я з біса запізнився з роздумами. Немає чим пишатися!

      Фрезенбург потер ребром долоні шрам на обличчі:

      – Заспокойся. За останні десять років нам так протуркали вуха пропагандою, що просто важко було почути щось інше. Особливо те, у чого не такий крикливий голос. Сумніви й совість. Ти ще пригадуєш Польмана?

      – Він був у нас учителем історії та релігії.

      – Будеш удома, провідай його. Можливо, він ще живий. Поклонись йому від мене.

      – Чому б йому не жити? Адже він не солдат.

      – Ні.

      – Тоді ще живий, напевно. Йому не більше шістдесяти п’яти.

      – Привітай його від мене.

      – Гаразд.

      – Я мушу йти. Хай тобі щастить. Мабуть, більше не побачимось.

      – Мабуть. Хіба що після повернення. Та це й не довго, якихось три тижні.

      – І то правда. Ну, бувай здоровий.

      – Ти також.

      Фрезенбург, провалюючись у снігу, попростував до своєї роти, що розташувалася в сусідньому розбитому селі. Гребер дивився йому вслід, аж доки той не зник у сутінках. Тоді повернув назад. Перед церквою побачив темну тінь собаки. Двері прочинилися, і тоненький промінчик світла на мить вирвався надвір. То хтось відхилив плащ-намет при вході. Від тієї крихти світла повіяло теплом; не знаючи, що то за світло, можна було подумати, що ти на батьківщині. Гребер підійшов до собаки. Той відскочив убік, і Гребер побачив, що обидві покалічені статуї святих винесено з церкви надвір і поставлено в сніг. Поряд валявся розбитий велосипед. Їх викинули – усередині потрібен був кожний клаптик простору.

      Він рушив далі, до погреба, де розмістився його взвод.

      Тьмяне сяйво вечірньої зорі мерехтіло над руїнами. Трохи збоку від церкви лежали мертві. У талому снігу знайшли ще трьох – давніх, жовтневих. Вони майже розклались і змішалися з землею. Поблизу лежали інші – ті, що померли пополудні в церкві. У них був ще блідий, ворожий і чужий вигляд; здавалося, вони ще не змирилися зі смертю.

4

      Вони попрокидалися. Погріб двигтів. У вухах дзвеніло. Звідусюди сипалося сміття. За селом шаленіли зенітки.

      – Мерщій нагору! – гукнув хтось із поповнення.

      – Спокійно! Не засвічуйте вогню!

      – Швидше з цієї пацючої нори!

      – Ідіот! А куди? Тихо! Чорт забирай, ви що, ще й досі новобранці?

      Глухий удар знову струсонув погріб. У темряві щось упало. З гуркотом і тріском посипалося каміння, сміття, дошки. Крізь дірку в стелі було видно тьмяні спалахи.

      – Тут когось прикидало!

      – Спокійно!

Скачать книгу