LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – А як ви відділяєтеся?

      – Ну, старший одружений син, з дітьми, може захотіти перейти під власний дах.

      – Себто, перш ніж братися до будівництва власної домівки, він починає про неї мріяти?

      – А-то… – погодився Захар. – Часом навіть не один рік поспіль.

      – А разом з ним про нову хату мріють й невістка, і діти їхні?

      – Жінка, звісно, думатиме про це безугаву, – підтвердив Захар. – Бо там вона вже справжньою господинею стане. А дітлахи, певно, ні. Їм без дідуся з бабусею сумно буде.

      – Але думають про хату всі. І навіть дідусь з бабусею, і сестри з братами, і ще з півсела родичів і товаришів, що потім допомагатимуть при будові. Так?

      – Безумовно. – стенув плечима Захар, мовляв, це ж бо й так зрозуміло, навіщо стільки говорити.

      – От, як результат усіх цих мрій і думок, і з’являється у вашому селі ще одна нова хата.

      – Ага! – пирхнув Захар. – Поки ота хата сама появиться, знаєш, скільки поту від того думання доведеться пролити?

      – А коли б ти, приміром, повернувся з мандрів і побачив її вже готовою? Чи не видалося б тобі, що вона наче сама виросла?

      Захар замислився.

      – Ну, якщо так подивитися, то звісно… Але до чого тут?… Ага… То й зорі так? – протягнув непевно. – Ми лиш не маємо змоги спостерігати, як їх будують. Так?

      – Молодець! – легко плеснула долонями Морена. – Все ж я в тобі не помилилася… Правильно… Якщо не копати глибше. Думка рухає розвиток світу! Вона створює все… Все! А ви – люди, носії Розуму, в якому ці думки зароджуються. Бо лише вам властиво мріяти!

      – То, виходить, – затнувся Захар, – що ми і… і…

      – Чого загикуєшся? – засміялася Морена.

      – Вибач, – парубок очевидно не міг примусити витиснути з себе того, що намислив.

      – Та кажи вже!

      – І богів?

      – Е-хе-хе… – Морена похитала головою майже осудливо. – Богів ви вигадали в першу чергу! У Всесвіті треба ще пошукати таку могутню силу, як Людський Розум, і водночас, таку безпорадну. Звісно, значно простіше вигадати когось, хто буде винен за поганий урожай, ніж самому допильнувати усього. Ну, нехай… Раз вам вже так легше… Але ж навіщо весь час вигадувати щось інше? Чим ми вам не догодили, що виникла потреба в Єдиному?

      В останніх словах виразно забриніла образа, і аби не виказати себе, Морена сердито тупнула ногою.

      – Ти щезнеш нарешті з моїх очей, чи ні? Досить запитань! Іди, поки я не наказала випхати тебе штурханцями геть! Гримайло! Забирайтеся!

      На цей раз Захар уже не став затримуватися на порозі.