ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
Стоуни обмінялися поглядами.
– Я… я так не думаю, – нарешті промовила Люсі. – Хоча після тих ложок… ми тоді з цього так задуже галасували…
– То задуже у вашій власній уяві, – заперечив Джон. – Не в її, радше за все. Вона трішки поплакала, потім знову вийшла надвір з усмішкою на обличчі. На неї ніхто не накричав, її не нашльопали, не шпетили, не соромили. Моя порада: дозвольте наразі подіям розвиватися своєю чергою. Коли вона трохи постаршає, ви зможете застерегти її, щоби вона не робила жодних з отих своїх особливих трюків у школі. Ставтеся до неї як до нормальної, бо вона загалом такою й є. Правильно?
– Правильно, – відгукнувся Девід. – Це ж зовсім не те, як аби вона мала плями, чи пухирі, чи третє око.
– Ох, дещо вона таки має, – сказала Люсі, подумавши про ту оболонку. – Вона має третє око. Його неможливо побачити… але воно є.
Джон підвівся.
– Я зберу всі роздруківки мого небожа і надішлю вам, якщо ви маєте таке бажання.
– Я маю, – сказав Девід. – Серйозне бажання. І думаю, що наша дорога стара Момо також. – При цім він трішки наморщив носа. Це побачила Люсі й насупилася.
– А тим часом радійте з вашої дочки, – наказав їм Джон. – Судячи з усього, що я побачив, вона та дитина, яка вміє дарувати велику радість. Ви впораєтеся з усім.
Якийсь час здавалося, що він мав рацію.
Розділ четвертий. Доктор Сон за викликом
Ішов січень 2007 року. У баштовій кімнаті «Рівінгтон Хаусу» на повну потужність працював Денів обігрівач повітря, але кімната все одно залишалася холодною. Зі швидкістю п’ятдесят миль за годину з гір задував штормовий північний східняк, щогодини додаючи до шару снігу на вулицях Фрейжера свіжих п’ять дюймів. Коли наступного дня буря нарешті вгамувалася, деякі з наметів проти північних і східних стін будівель на Кренмор-авеню сягали дванадцяти футів заввишки[132].
Дена не лякав холод; угніздившись під двома пуховими ковдрами, він почувався в теплі, як тост при чаю. Тим не менше, вітер знайшов шлях до його голови так само, як він знаходив собі пролазки попід віконними рамами й дверними порогами старої вікторіанської будівлі, яку Ден тепер називав своїм домом. Уві сні він чув його стогони навкруг готелю, в якому маленьким хлопчиком він був прожив одну зиму. У своєму сні він і був тим маленьким хлопчиком.
«Він на другому поверсі «Оверлука». Матуся спить, а тато в підвалі, передивляється там старі папери. Він робить ДОСЛІДЖЕННЯ. Це ДОСЛІДЖЕННЯ для книги, яку він збирається написати. Денні не слід було б перебувати тут, і майстер-ключа, який він затис зараз у кулаці, йому не слід було брати, але він не зміг від цього утриматися. Саме тепер він втупився очима у пожежну кишку, прилаштовану на стіні. Вона складена вздовж себе самої, і вона на вигляд – як якась змія з мідною головкою. Спляча змія. Звісно, ніяка це не змія – це на брезент Денні так задивився, а не на зміїну шкіру – але все одно вона схожа на справжню змію».
Подеколи
12 футів = 3,65 м.