LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Діло твоє. А зараз, діти, я раджу вам щезнути, і щоб ані м’язом мені там не ворушили.

      Ми знову натягнули собі на голови брезент. А наступної миті енергійний голос покликав:

      – Хо, там, на борту! Човняре!

      – Хо! – відповів Шарон.

      Я почув, як весла загрібають воду, а потім відчув удар, коли інший човен стукнувся об наш.

      – Що тут робиш?

      – Та от, прогулятися вирішив, розважитися, – світським тоном промовив Шарон.

      – Гарну ж ти вибрав для цього днину! – розсміявся чоловік.

      Але другий був не в гуморі для жартів.

      – Шо під шматою? – прогарчав він з тарабарським акцентом.

      – Що я везу на своєму човні – це моя справа.

      – Шо по Смердюйці плава, вшьо наш справ.

      – Старі линви й різний корабельний мотлох, якщо вже хочете знати, – відповів Шарон. – Нічого цікавого.

      – Тоді ти не заперечуватимеш, якщо ми подивимося, – сказав перший чоловік.

      – А ми про що домовлялися? Хіба я вам цього місяця не платив?

      – Нима ужо домов, – відповів йому другий. – Витвори платят п’ят раз більш за гарних пухких кормових. А тому, хто корм випустить… світе яма чи гірше.

      – Куди вже гірше, ніж яма? – спитав перший.

      – Я взнаваць не хо.

      – Джентльмени, будьте розважливі, – сказав Шарон. – Можливо, настав час знову домовлятися. Я можу запропонувати такі умови, яких не запропонує вам жоден мій конкурент…

      Кормові. Я затремтів, незважаючи на липке тепло, яке сочилося під брезентом від того, що руки в Емми швидко нагрівалися. Я сподівався, їй не доведеться застосувати свою зброю, але пірати на вмовляння не піддавалися, і я боявся, що своєю балаканиною човняр зупинив їх ненадовго. Проте бій означав би катастрофу. Навіть якщо ми переможемо чоловіків у човні, то все одно всюди стерв’ятники, як назвав їх Шарон. Я уявляв, як збирається банда. Вони наздоганяють нас на човнах, стріляють з берегів, зістрибують на нас із містків. І мене паралізував жах. Дуже-дуже не хотілося дізнаватися значення слова «кормові».

      Та потім я почув обнадійливий звук – брязнули монети, що переходили з рук у руки, і другий пірат сказав: «О, се діло! Із сим у Гішпанію втікти мона…»

      Та поки в душі несміливо піднімала голову надія, шлунок почав опускатися вниз. У живіт заповзало старе знайоме відчуття, і я збагнув, що воно поволі й поступово наростало вже деякий час. Почалося зі сверблячки, переросло в тупий біль, та тепер він загострювався – красномовний сигнал про те, що неподалік намалювався порожняк.

      Але не якийсь там порожняк. Мій порожняк.

      Це слово вискочило в голові без жодного попередження чи прецеденту. Мій. Чи, може, я все перевернув з ніг на голову. Може, це я належав йому.

      Та жоден порядок не гарантував безпеки. Я думав, що прикінчити мене йому хочеться так само сильно, як і будь-якому порожнякові, та тільки зараз щось тимчасово закоркувало це прагнення, мов у пляшці. Та сама загадкова штука, що примагнітила порожняка до мене й повертала стрілку

Скачать книгу