LITMIR.BIZ

Скачать книгу

розчинявся в повітрі станції. Вишуканий одяг Горація весь розшарпаний; Бронвін, попри всю свою силу й міць, не здатна чинити опір зброї витворів; Єнох приголомшений від вибуху; Г’ю, котрий серед усього того хаосу стягнув з Оливки важкі черевики, щоб вона могла злинути в повітря; Оливка, яку схопили за п’ятку й потягли вниз, перш ніж вона встигла піднятися досить високо. Усі вони плакали від жаху, загнані під дулами пістолетів у вагон. І зникли. Зникли разом з імбриною, яку ми розшукували мало не ціною своїх життів, і тепер поїзд із гуркотом мчав з ними крізь черево Лондона назустріч фатуму, гіршому за смерть. «Уже пізно», – подумав я. Занадто пізно стало тієї миті, коли бійці Коула вдерлися до крижаної схованки пані Королик. Занадто пізно стало тієї ночі, коли ми помилково прийняли злочинця, брата пані Сапсан, за нашу любу імбрину. Але я поклявся самому собі, що ми розшукаємо наших друзів та нашу імбрину, хай чого це буде нам вартувати, навіть якщо знайти доведеться лиш мертві тіла. Навіть якщо це означатиме, що наші тіла потім поскидають на купу мертвих.

      Отож: десь у темряві, яку осявали спалахи світла, причаївся вихід на двір. Двері, сходи, ескалатор – щось віддалене від глухої стіни. Та тільки як туди дістатися?

      – Забирайся до дідька й дай нам дорогу! – закричав я на порожняка. То була моя остання спроба.

      Англійською, звичайно ж, як же інакше. Порожняк по- коров’ячому мукнув, але не поворухнувся. Користі з цього не було жодної. Слова мене полишили.

      – План Б, – сказав я. – Він мене все одно не слухається, тому ми його обійдемо. Сподіваюся, він стоятиме тихо.

      – Обійдемо де? – уточнила Емма.

      Щоб триматися подалі від порожняка, нам довелося б пробиратися крізь купи гострих скляних скалок. Але вони поріжуть на клапті Еммині голі литки й лапи Едисона. Я обміркував альтернативні варіанти. Пса я можу взяти на руки, але тоді лишається Емма. Ще можна взяти уламок скла завбільшки з меч і встромити почварі межи очі – цей метод уже виручав мене в минулому. Проте, якщо я не зможу вбити порожняка з одного удару, він точно отямиться й сам нас прикінчить. Єдиний обхідний шлях пролягав через не засипаний склом прохід між порожняком і стіною. Але він був вузький – фут-півтора завширшки, не більше. Навіть якщо ми попритискаємося спинами до стіни, пролізти буде важкувато. І я боявся, що така близькість до порожняка (або, ще гірше, ненавмисний доторк до нього) може зруйнувати крихкий транс, що тримає його в покорі. Але на ту мить інших варіантів у нас не було – хіба що відростити крила й пурхнути в нього понад головою.

      – Ти зможеш іти? – спитав я в Емми. – Хоч трохи, хоч кульгаючи?

      Вона зімкнула коліна й трохи відпустила мою талію, щоб перевірити рівновагу.

      – Пошкандибати зможу.

      – Тоді ось як ми зробимо. Прослизнемо повз нього, спинами до стіни, он у той отвір. Місця там небагато, але якщо обережно…

      Тут до Едисона дійшло, що я пропоную, і він од страху втиснувся назад у телефонну будку.

      – А нам дуже близько доведеться до нього підходити?

      – Думаю, ні.

      – А якщо воно прокинеться, поки ми…

      – Не

Скачать книгу