LITMIR.BIZ

Скачать книгу

перших місяців перебування в Україні навчили Шевченка бути розбірливішим у стосунках з новими приятелями з українського панства.

      Йшлося не тільки про розчарування в тих або тих його представниках. Воно, українське панство, було тільки частиною, і не головною, величезної кріпосницької структури, що душила селянство насамперед, але також лягала гнітючим тягарем на всі вияви національного життя. Все це і побачив, відчув Шевченко за оті кілька місяців своєї першої поїздки в Україну, – і якщо до того й мав якісь ілюзії, то тепер їх позбувся.

      Відбувається дуже важлива зміна в настроях і поглядах Шевченка, що знайде вираження в зміні мотивів його поезії. Так народжується антицаристська, антиколонізаторська політична лірика Шевченка, яка, разом з багатим емоційним спектром викриття кріпацтва й оскарження українського панства, надасть основний зміст поезіям рукописної збірки «Три літа».

      У світовій поезії політична лірика представлена багатьма блискучими зразками. У жанрі цьому вироблено свій канон: інтелектуально і емоціонально наснажена поетична декларація, глибокий розвиток дорогої авторові ідеї, нерідко з пророчим пафосом. Усе це є і в Шевченка. Але є в нього й інше, в чому й полягає неповторність його політичної лірики. А саме: «діалектичний» характер рефлексії, яка не тримається наперед намислених меж, увесь час долає саму себе, поривається вусібіч і через свою внутрішню муку приходить до максимальної об’ємності і відкритості (тобто принципової незакінченості – як запит до майбутнього).

      Шевченко сказав землякам страшну правду, якої вони воліли не бачити, і він у своїй звазі почувався самотнім – як «юродивий» або як біблійний пророк:

      А я, юродивий, на твоїх руїнах

      Марно сльози трачу; заснула Вкраїна,

      Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

      В калюжі, в болоті серце прогноїла

      І в дупло холодне гадюк напустила…

      На таку апокаліптичну картину, здавалося б, немає розради. Але серце плаче, просить «святої правди на землі». І поет – уперше з такою силою і пророчою звагою – ставить на кін історії своє Слово правди:

      Може, викую я з його

      До старого плуга

      Новий леміш і чересло.—

      І в тяжкі упруги…

      Може, зорю переліг той,

      А на перелозі…

      Я посію мої сльози,

      Мої щирі сльози.

      Може, зійдуть і виростуть

      Ножі обоюдні,

      Розпанахають погане,

      Гниле серце, трудне,

      І вицідять сукровату,

      І наллють живої

      Козацької тії крові,

      Чистої, святої!!!

      І знов-таки – після такої вищої градації пристрасті – суто шевченківський катарсис: звертання до вічної людяності та до дівочого серця в його щирості – як до найістиннішої віддяки:

      Може… може… а меж тими

      Меж ножами рута

      І барвінок розів’ється —

      І

Скачать книгу