LITMIR.BIZ

Скачать книгу

розказують, і плачуть,

      Як Січ руйнували,

      Як москалі сребро, злато

      І свічі забрали

      У Покрови. Як козаки

      Вночі утікали

      І на тихому Дунаї

      Новим кошем стали.

      Як цариця по Києву

      З Нечосом ходила

      І Межигорського Спаса

      Вночі запалила.

      І по Дніпру у золотій

      Галері гуляла,

      На пожар той поглядала,

      Нишком усміхалась.

      І як степи запорозькі

      Німоті ділила

      Та бахурям і байстрюкам

      Люд закрепостила.

      Як Кирило з старшинами

      Пудром осипались

      І в цариці, мов собаки,

      Патинки лизали.

      Отак, тату! Я щасливий,

      Що очей не маю,

      Що нічого того в світі

      Не бачу й не знаю.

      Ляхи були – усе взяли,

      Кров повипивали!..

      А москалі і світ Божий

      В путо закували!

      Отаке-то! тяжко, тату,

      Із своєї хати

      До нехриста поганого

      В сусіди прохатись.

      Тепер, кажуть, Головатий

      Останки збирає

      Та на Кубань підмовляє,

      Черкеса лякає.

      Нехай йому Бог поможе,

      А що з того буде —

      Святий знає. Почуємо,

      Що розкажуть люди!..»

      Отак вони що день Божий

      Удвох розмовляли

      До півночі, а Ярина

      Господарювала.

      Згадували Запорожжя,

      Козацькую славу,

      І співали удвох собі

      Про Чалого Саву,

      Про Богдана недомудра,

      Ледачого сина,

      І про Гонту-мученика,

      Й славного Максима.

      А Ярина їх слухала…

      Та святих благала.

      Ублагала… на Всеїдній

      З Степаном побрались.

      Оце і вся моя дума.

      Не здивуйте, люди.

      Те, що було, минулося

      І знову не буде.

      Минулися мої сльози.

      Не рветься, не плаче

      Поточене старе серце

      І очі не бачать —

      Ні тихої хатиночки

      В забутому краю,

      Ні тихої долиночки,

      Ні темного гаю,

      Ні дівчини молодої

      Й малої дитини

      Я не бачу щасливої:

      Все плаче, все гине.

      І рад би я сховатися,

      Але де, не знаю.

      Скрізь неправда, де не гляну,

      Скрізь Господа лають.

      Серце в’яне, засихає,

      Замерзають сльози…

      І втомивсь я, одинокий,

      На самій дорозі.

      Отаке-то! не здивуйте,

      Що вороном крячу:

      Хмара сонце заступила,

      Я світа не бачу.

      Ледви, ледви опівночі

      Серцем прозираю

      І немощну мою думу

      За світ посилаю

      Зцілющої й живущої

      Води пошукати.

      Як інколи, то й принесе,

      І покропить в хаті,

      І засвітить огонь чистий,

      І сумно, і тихо

      Розказує про весілля —

      Звертає на лихо.

      Тепер мені про сліпого

      Сироту кончає,

      Але як

Скачать книгу