Мандри Ґуллівера - Джонатан Свіфт Бібліотека пригод

Скачать книгу

я підніс до рота, жартома вдаючи, що хочу його з’їсти. Він, бідолаха, відчайдушно заверещав, а варта страшенно сполошилася, побачивши в моїх руках ще й ножа. Я швидко їх заспокоїв – ласкаво посміхнувшись бранцю, розрізав мотузки, що зв’язували його, та обережно поставив на землю. Він миттю кинувся тікати. Так само я вчинив із рештою ліліпутів, по черзі виймаючи їх із кишені. Юрба була в захваті; про цей випадок одразу ж доповіли королю, і моє милосердя справило величезне враження при дворі.

      Коли настала темрява, я з певним зусиллям заповз до своєї конури та ліг на кам’яній підлозі. І поки для мене готували постіль, довелося впродовж двох тижнів ночувати таким чином. Нарешті на візках доставили шістсот ліліпутських матраців і внесли їх до храму; робота почалася. Сто п’ятдесят штук зшили докупи – так і утворився один величезний матрац, що годився б мені. Коли були готові всі чотири, їх склали один на одний, але все-таки моє ліжко залишалося ненабагато м’якшим за кам’яні плити. Простирадла та ковдри виготовили в той самий спосіб, і вони виявилися досить зручними для людини, що давно звикла до злиднів.

      Щойно звістка про мене поширилася королівством, звідусіль до столиці почали сходитися цікаві. Найближчі села збезлюдніли, польові роботи призупинилися, господарські справи занепали. Усе це тривало б іще довго, якби король своїми наказами не припинив паломництво. Так, він розпорядився, щоб ті, хто вже подивився на мене, негайно поверталися додому. Решта мали дістати особливий платний дозвіл у канцелярії, що значно збагатило королівську скарбницю.

      Тим часом король усе частіше скликав раду, на якій обговорювали мою долю. Згодом я довідався від однієї вельможної особи, втаємниченої в державні справи, що двір перебуває у великих сумнівах і думки розділилися. Декотрі побоювалися моєї втечі та стверджували, що моє утримання виявиться важким тягарем для країни. Інші мали намір уморити мене голодною смертю або радили швидше відправити на той світ за допомогою отруєних стріл. Супротивники цього рішення заперечували, наголошуючи на тому, що розкладання такого величезного небіжчика може спричинити чуму, яку ліліпутам не подолати. Саме в найзапеклішу хвилину цієї суперечки і з’явилися кілька офіцерів із приставленої до мене варти, щоб повідомити про мій добродушний норов та гуманний вчинок стосовно шістьох несамовитих, які в мене стріляли.

      Король Ліліпутії, підтримуваний усією державною радою, негайно підписав наказ, який зобов’язував мешканців сіл у радіусі дев’ятсот ярдів від столиці щоранку доставляти на королівську кухню шість биків, сорок баранів та іншу провізію для мого столу, не забуваючи про хліб, вино й чисту воду. Це все оплачувалося з коштів його величності. Зауважу, що король Ліліпутії жив на прибуток від своїх володінь, лише в деяких випадках звертаючись по фінансову допомогу до підданих, які охоче відгукувалися на його прохання.

      Було призначено штат прислуги – шістсот

Скачать книгу