LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Ти ж мені обіцяла! – Клері повернулася до Люка. – Скажи їй! Скажи, що це несправедливо!

      Люк незворушно дивився у вікно. Лише м’яз на його щоці нервово смикався.

      – Джоселін – твоя мама. Їй це й вирішувати.

      – Нічого не розумію. – Клері знову повернулася до матері. – Що сталося?

      – Мені потрібно поїхати, – сказала Джоселін. Кутики її губ тремтіли. – Мені потрібні спокій і тиша. Та й з грошима зараз туго.

      – То візьми з батькових запасів, – сердито мовила Клері. – Ти ж завжди так робиш.

      – Це не дуже гарна ідея, – відрубала Джоселін.

      – Їдьте куди хочете! Мені байдуже! Залишуся сама. Я можу працювати. Піду на роботу в «Старбакс». Саймон каже, там завжди потрібні працівники. Я вже не маленька й подбаю про себе!

      – Ні!

      Різкий голос Джоселін змусив Клері здригнутися.

      – Гроші за уроки в «Тіш» я тобі поверну. Але ти їдеш з нами. Це не обговорюється! Тобі ще зарано залишатися самій. Хтозна, що може трапитися.

      – І що? Що може статися? – зажадала відповіді Клері.

      Раптом почувся грюкіт. Клері здивовано озирнулася й виявила, що Люк перевернув одну з картин, спертих на стіну. Виглядаючи засмученим, він поправив її, вирівнявся і пробурчав:

      – Я йду.

      Джоселін прикусила язика.

      – Почекай, – вона вибігла за ним і наздогнала аж біля вхідних дверей. Згорнувшись на дивані, Клері чула схвильований шепіт матері.

      – Бейн, – казала Джоселін, – я дзвоню йому вже три останні тижні. Голосова пошта повідомляє, що він у Танзанії. Що ще мені робити?

      – Джоселін, – Люк затнувся, – ти ж не зможеш постійно до нього звертатися.

      – Але Клері…

      – …не Джонатан, – прошепотів Люк. – Ти сама не своя відтоді, як це трапилося. Але Клері – не Джонатан.

      «А до чого тут мій тато?» – подумала Клері, здивувавшись.

      – Я ж не можу просто тримати її вдома та не пускати на вулицю. Вона не буде це терпіти.

      – Звичайно! – Люк розізлився. – Вона не хатня тварина. Клері вже підліток. Майже доросла.

      – Якби ми виїхали з міста…

      – Поговори з нею, Джоселін, – наполягав Люк. – Саме про це.

      Він повернув ручку дверей, і… Джоселін скрикнула від несподіванки.

      – Господи! – вигукнув Люк.

      – Ні, це лише я, – сказав Саймон, що стояв за дверима. – Хоча мені вже казали, що ми разюче подібні.

      Він махнув Клері з порогу:

      – Ти готова?

      Опанувавши себе, Джоселін запитала:

      – Саймоне, ти часом не підслуховував?

      Хлопець закліпав очима:

      – Ні, я щойно підійшов. – Саймон перевів погляд зі зблідлої Джоселін на похмурого Люка. – Щось трапилося? Я невчасно?

      – Не переймайся, – відповів Люк. – Ми вже закінчили. – Посунувши Саймона, він швидко спустився сходами. Внизу з грюкотом зачинилися двері під’їзду.

      Саймон нерішуче тупцював біля дверей:

      – Я можу заскочити пізніше. Справді. Це не проблема.

      – Річ у тому… – почала Джоселін,

Скачать книгу