LITMIR.BIZ

Скачать книгу

з-за рогу стали звичайною зброєю, неможливо усунути м'якими заходами протидії. Життя, що ледь жевріє, відродиться завдяки насильницьким діям».[7]

      І хоч методика управління державою, запропонована Мак'явеллі, неприйнятна, сама проблема – міра співвідношення раціонального та ціннісного: політики, права й моралі – вічна, вона й тепер є надзвичайно актуальною, набувши характеру загальнолюдського, глобального й разом з тим зорієнтованого на неповторну цінність кожної людської особистості.

      В XIX—XX ст. спостерігається новий злет зацікавленості політичними ідеями Мак'явеллі. Так, починаючи з Ф. Ніцше й завершуючи сучасними соціологічними концепціями М. Вебера й Ж. Сореля, знову постала «проблема Мак'явеллі» – різниця між «уявленням про політичну діяльність» і практикою цієї діяльності та її результативністю.

      А ось ідея про роль активної, діяльної особистості лягла в основу «теорії еліт», яка виникла на межі XIX—XX ст. серед італійських соціальних філософів (Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс).

      Після Другої світової війни знаменитий соціолог Дж. Бйорнхем очолив у США «мак'явеллістський напрямок», підтриманий Р. Міхельсом, Г. Ласауелом та іншими. Прибічники цього напрямку поставили перед собою завдання розглянути еліту як сукупність певних «ремісників»; механізми, якими вона користується в управлінні; методи та засоби, які вона застосовує для досягнення своїх цілей.

      Представники «неолітичної школи» (П. Бакрак, Т. Дай, X. Зейглер, Г. Домхоф та ін.), що сформувалася наприкінці 60-х – на початку 70-х pp. XX ст., послуговуються ідеями Мак'явеллі, ставлячи та розглядаючи питання, пов'язані з виявленням особливостей боротьби між тією елітою, яка вже стоїть при владі, та тією, яка прагне до неї.

      Ідеї лідерства особистості, здатної виробити в собі якості, потрібні для виконання відповідних соціальних ролей, розробляють, орієнтуючись на ідеї, свого часу висловлені Мак'явеллі, соціальні філософи, що тяжіють до психології, – Ж. Піаже, Д. Рісмен, Е. Фром.

      Постійно звертаються до творчості Мак'явеллі й сучасні соціологи та політологи, ставлячи та розглядаючи проблеми корупції, бюрократії, політичного прогнозування.

      Для нас, певна річ, особливий інтерес становить резонанс ідей Мак'явеллі в Україні. Та оскільки майже всі проблеми української історії й культури тільки тепер починають грунтовно досліджуватися, питання про поширення ідей Мак'явеллі в Україні можна розглядати лише опосередковано. Так, відомо, що в першій половині XVII ст. Петро Могила привіз в Україну твори Мак'явеллі. Неодноразово цитував Мак'явеллі Іоаникій Галятовський.

      Проте це питання цілком закономірне, зважаючи на те, що зв'язки України з Італією були започатковані з давніх часів, а в XIV—XV ст. вони починають значно зростати, коли в Україні активно поширюються гуманістичні та реформаційні ідеї. Це було пов'язане з тим, що багато молодих людей з України навчалися в італійських університетах Падуї, Флоренції, Рима, Болоньї, Феррари. Деякі з них залишилися

Скачать книгу