Ордер на любов (збірник) - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

ранку очумається, а ми – берімо ноги в руки, – Тарас прихопив рушницю, кинувся за стайню, донець за ним.

      Але вартівник на диво швидко отямився і закричав-загаласував:

      – Ряту-уйте-е!!! Пукавку відібрали!!! Стріляй хто може-е…

      Десь збоку бабахнуло і так лунко, що аж виляски понад Кальміусом шугнули. Шукати лаз у бузку вже не було часу. Це зрозумів і донець. Він став під частоколом, уперся в нього руками.

      – Хутчій на спину, а потім зверху мені пособиш!

      Стрибнувши йому на плечі кішкою, Тарас виліз на частокіл і подав донцю рушницю, той ухопився за цівку. Тарас потягнув його, але сам ледь було не звалився з гребеня частоколу. Омелько впав. А на хуторі вже стояв ґвалт, чулася тупотнява ніг, якесь гупання. Тоді Омелько, розігнавшись, стрибнув і вхопився руками за край частоколу, Тарас підхопив його, тягнув щосили, але ноги донця лише сковзалися.

      – Сюди-и!.. – почулося десь поруч. – Тут вони, харцизяки!!.

      Гахнув постріл. Від яскравого спалаху Тарас на мить осліп. Куля, вдарившись в обапіл, засипала його трісками. Оглушений і засліплений, Тарас звалився по той бік частоколу, Омелько Пугач стрибнув за ним, упав, покотився, але схопився і зашкутильгав. Тарас біг не кидаючи рушниці. Десь уже іржали коні, чувся тупіт копит.

      Утікачі пробігли вербняком понад річкою.

      Чавкало і хлюпало в траві, кущі порскали на них водою.

      – За мною, дядьку Омельку! Не відставайте. Тут є одна місцина. Коли встигнемо – урятовані.

      Ускочили в зарослі рогозу, під ногами забулькала вода. Чавкала болотяна жижа, осока різала руки, але втікачі ні на що не звертали уваги. Далі вже брели, розсовуючи болотяні зарослі, плутаючись у плетиві коріння. Усе вище й вище піднімалася вода. Ось вона вже сягнула пліч, шиї…

      – Далі – плавом… – шепнув Тарас.

      Пливли в якійсь гущавині звивистою протокою між двома стінами очерету. Донець уже й з ліку збився, а Тарас усе повертав і повертав, то в одну бічну протоку, то в іншу, доки не дісталися мілини.

      – На цьому острові крім діда Видри рідко хто буває, – сказав Тарас, як уже вибралися на сухе. – Отут і пересидимо у сховку, а там видно буде. Ходімо до діда Видри, він десь тутечки в курені живе.

      Трохи пройшли островом і побачили згасаючий жар багаття, а біля нього темнів курінь. Червоне світло од жару падало на босі ноги, що стирчали з куреня.

      – Агов, діду?!. Зустрічайте гостей непрошених!

      – Що? Га? – почулося в темені куреня й по хвилі звідти вирачкував дід Видра. – Яка це трясця товчеться ночами?

      Утікачі пробігли вербняком понад річкою.

      – Це я, Тарас, і товариш зі мною – Омелько Пугач із потойбіччя Кальміусу, з донської сторони.

      – А-а, – позіхнув старий. – То це, мать, по вас пуляли на хуторі? А я передрімую і крізь сон чую: бах-бах!.. Думаю, чи не татари вже бува напали, дак не схоже… Вони самі вночі бояться… Еге, та з вас вода хлющить… То я зараз огонь розведу, посушитесь, бо перед ранком свіженько та бадьоренько на моєму острові…

      – Вогонь

Скачать книгу