Мері та її аеропорт - Євген Положій

Скачать книгу

моє.

      – Нам треба з вами переговорити. – Вони це сказали проникливо, як родичі, які от-от збираються прочитати ваш заповіт і на щось дуже сподіваються.

      – Говоріть. – Герман був злий. Всю дорогу до офісу він думав про кляту етикетку для клятого майонезу, про вбивство п'ятьох, про кров, яка, мабуть, текла по трубі в кухню сусідам знизу… Він відчував, що не виспався, що світ – хижа сіра тварюка, яка знову заважає йому жити. Але де ж тоді жити? Отож!

      – Нам треба проїхати у відділок. Це ненадовго.

      – У мене багато роботи.

      – Буквально півгодини. Ми машиною. Тут можуть бути ваші співробітники, зайві люди… Швиденько складемо протокол – і баста.

      – І баста, – повторив Герман. – Нікого немає, і ніхто не прийде, проте гаразд. Це пов'язано з убивством?

      Чесно кажучи, у будь-якому іншому випадку він ніколи б не погодився їхати у якийсь відділок, але сьогодні йому було нудно на роботі, він розумів, що все одно нічого не винайде.

      – Так, – відповіли менти, – певним чином. Буквально пару-трійку запитань для протоколу.

      Першого удару світловолосий завдав йому відразу, як тільки вони увійшли до кабінету. Удар був професійно-підступний: по нирках, зі спини. Герман осів на підлогу: різкий біль, темрява в очах.

      – Ну що, визнаватимемо провину і збережемо нирки для пива, чи як?

      Герман, лежачи на підлозі, хапаючи ротом повітря, не розумів, що відбувається. До чого тут він?!

      – Я питаю, – ану вставай, сука! – я питаю тебе: ти за що замочив п'ятьох? – слідчий явно був задоволений своєю рішучістю.

      Герман чомусь згадав улюблену відповідь, яка належала геру Мюллеру із «Сімнадцяти миттєвостей весни»: «Я не їм солодкого!», і відповів через паузу:

      – Я не п'ю пива.

      – Тобто ти хочеш сказати, що нирки тобі не потрібні?

      Герман уже майже підвівся, коли серія ударів по корпусу знову звалила його з ніг.

      – Падло, для чого ж ти Серьожу замочив, га?! Ну, тепер тобі п…ць! Ми тебе в камеру як півня запхнемо, як опущеного, мучитимешся до кінця життя підором. Ти, падло, у нас повісишся на власних кишках!

      Били недовго, але дуже ретельно. Герман уже нічого не хотів розуміти чи пояснювати собі. Ситуація сталась – і вийти з неї потрібно було з найменшими втратами. У даному випадку – фізичними. Він, як міг, закривав голову і статеві органи, підтягував коліна до обличчя, прикривався ліктями, але чотири ноги були спритнішими. Судячи з усього, менти тренувалися так мало не щодня. А Германа так давно ніхто уже не лупцював, років з десять, це точно.

      – Все, баста. У камеру підора. Ввечері договоримо. Давай наступного!

      Герман та його товариші по нарах

      – Який із запахів ти б назвав наймерзеннішим у своєму житті?

      Вони лежали на нарах. Тимур був давнім знайомим Германа, він уже не пам'ятав у якій, але в якійсь із шкіл вони навчались разом. Потім Тимур зник із поля зору. Коли вони через кілька років випадково зіткнулись у барі «Коламбус», виявилося, що той часто виїжджає за кордон, де працював

Скачать книгу