LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і ще, таким чином, через півроку вони стають професійними ілюзіоністками, здатними без проблем і зайвих вагань створити ілюзію щастя і кохання як для одного чоловіка, так і для кількох водночас. Більше мобільних телефонів – більше ілюзій – більше грошей та подарунків. Отже, одвічні аматорські жіночі забави наші дівчата першими поставили на професійні рейки. Рейки розгалужувалися так само часто, як дівчата розводили ноги.

      Старша із сестер Кальченків, хоча він і бачив її лише кілька разів, дуже подобалась Герману. Інколи перед сном він мріяв про неї.

      Герман та пані Польська

      Герман натяг ковдру на голову і заплющив очі. У квартирі не було холодно, але вставати зовсім не хотілося. На столі лежали книжки, мобільний телефон, пульти від музичного центру й телевізора і чекали рухів господаря.

      У двері подзвонили. Надягати халат і йти відчиняти не було ніякого сенсу, він ні на кого не чекав. Скоріш за все, це наглядачі «Водоканалу» чи «Обленерго», які розносили рахунки, або чергові жебраки-шахраї. Хай там як, нічого втішного він для них не мав, а рахунки йому завжди передавав сусід по поверху, старий партизан Андрійович, квартира напроти по діагоналі. Старому було далеко за сімдесят. У будинку взагалі мешкали люди переважно похилого віку.

      Герман познайомився з Андрійовичем, коли той ремонтував замок; на вхідних дверях висіла червона табличка «Тут мешкає ветеран Великої Вітчизняної війни». Із замком Андрійович шурхався майже цілий день, але двері все одно відчинялись і зачинялись погано, процедура була досить гамірною, зі скрипами й грюками. Його дружину Герман ніколи не бачив, тільки чув її голос із глибини квартири. Зате часто бачив пса, з яким сусід не розлучався, – просто Іван Бунін на схилі життя. Це був не якийсь там дрібний мопс, такса або дворняга, а справжній бультер'єр. Цього факту Герман ніяк не міг второпати – образ собаки-вбивці не хотів в'язатись у його свідомості з образом тихого дідуся-партизана. Щось було не те: чи то буль – неадекватний, чи то старий – не такий уже й тихий, як здається.

      Дзвонити нарешті перестали. Герман почув, що незвані татари тепер турбують Андрійовича – гавкіт пса, гуркотіння замка й дверей, діалог, не розібрати, що до чого, але голоси впевнені й вимогливі, отже, точно носії рахунків.

      Герман постарався згадати, що йому наснилося. Але пригадувалися лише фрагменти: чиясь тонка рука, обличчя дівчини (не Мері); будинок, навколо нього – рів із водою, красивий вигнутий китайський місток… відчуття, що повертаєшся додому… Поки все. Більш нічого. Легка туга у серці, відчуття покинутої давно, сотні років тому, домівки. Безнадійність пошуків дороги – це, мабуть, усе, що він міг залучити зі сну до свого активу. Десь посеред дня він обов'язково згадає, що цей будинок сниться йому вже вкотре.

      Герман перевернувся на лівий бік. Треба сходити до туалету, випити склянку води, потім можна трохи почитати. Ні, ще треба викурити сигарету. І сьогодні можна обійтися без гантелей.

      Знову

Скачать книгу