LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до звільнення своїх земель від гніту кочовиків. Із цією метою він установив союзницькі відносини з недавніми ворогами – польським князем і угорським королем, а також підписав мирний договір із Литовським князівством. У пошуках союзників князь звернув свій погляд не тільки на захід, але й на схід. Прагнення молодшого брата Олександра Невського Андрія Ярославовича позбутись ординського ярма не залишилося без уваги Данила Романовича. 1251 р. він уклав із главою Володимиро-Суздальського князівства військовий союз, скріплений шлюбом їхніх дітей.

      Одночасно Данило відновив переговори з Римом. Аби домогтися від Папи військової допомоги, галицький князь дозволив присутність і діяльність на православних українських землях католицьких чернечих орденів. Рішучим кроком до зближення двох церков мала стати коронація його присланим із Рима королівським вінцем. Розуміючи, що це спричинить гнів ординського хана, Данило барився. Однак 1253 р. у Дорогочині коронація все-таки відбулась. Але крім королівського титулу, ніяких відчутних результатів вона не дала, тому Данило без тіні сумніву розірвав домовленість із Римом.

      Залишившись без підтримки перед грізним ворогом, князь-король продовжував зміцнювати старі та зводити нові міста і фортеці, переважно на східних рубежах князівства. Серед них насамперед варто згадати про заснування Львова (1256 p.), названого так на честь його сина Лева. Одночасно Данило переозброював військо. Особливу увагу він приділяв важкооснащеній кінноті. За свідченням літописця, Данило перейняв усе краще в іноземному озброєнні, у тому числі легкі й міцні китайські лати зі шкіри биків, які побачив у тих же монголів. Уся ця робота проводилася поспіхом, тому що татари щорічними набігами нагадували про себе.

      Протягом 1252—1257 pp. битви з монголо-татарами були успішними для Галицько-Волинського князівства. Але коли на українські землі прийшли нові загони кочівників під керівництвом досвідченого полководця Бурундая, битися з ними сил уже не було.

      Бурундай наказав зруйнувати укріплення в тих містах, узяти які татари не змогли б. Не маючи іншого виходу, Данило і Василько підкорилися. Фортечні споруди великих міст – Данилова, Стожка, Львова, Кременця і Луцька – були знищені. Розуміючи, що татари мстять за його опір, Данило вважав за потрібне виїхати до Польщі, а звідти до Угорщини. Цим він сподівався врятувати Галичину і Волинь від подальшого руйнування.

      Повернувшись до рідного Холма 1260 p., Данило Романович Галицький більше не воював, залишивши це заняття молодим – синам і онукам. Останні свої роки він присвятив улаштуванню життя в князівстві. Було закладено нові міста, заохочувався розвиток торгівлі та ремесел, видавалися закони, які захищали селян від сваволі феодалів.

      На жаль, нащадки Данила не зберегли цілісності та незалежності Галицько-Волинської Русі. У середині XIV ст. вона була захоплена більш могутніми сусідами – Литвою і Польщею. Але все-таки пам'ять про великого об'єднувача Західної Русі залишилася.

      Помер

Скачать книгу