Скачать книгу

що, «працюючи на кіностудії, Лесь обкрадав іноземців. Одного разу пограбував ювелірний магазин і розгромив кілька наметів. Рятуючи сина від суду, всі гроші, отримані за “Стариків”, Биков віддав лікарям, аби ті заховали Леся в Павловську психіатричну лікарню». Друзі Бикова дивувались атмосфері, що панувала в їхньому будинку: «старі обідрані меблі, на кухні гора немитого посуду, скрізь бруд, на підвіконнях величезний шар пилу. Льоня міг з'їсти за день одну цукерку і випити три кухлі чаю». Поведінка сина, вступаючи в контраст із кристальною чесністю Леоніда Федоровича, майже донкіхотською боротьбою з несправедливістю і неправдою, яку вів усе своє життя, виснажувала душевні та фізичні сили батька.

      Можливо, саме тому свій останній фільм «Прибулець» Биков хотів присвятити темі боротьби за людську гідність, проти лицемірства, байдужості. Він мріяв зіграти дві ролі: колгоспника-землянина Тишкіна і прибульця з Рюма. Цю ж думку підтримує і Голдабенко: «Биков для мене – прибулець з іншої планети. Недарма він так хотів зняти фільм про прибульця з планети Рюм. Не випадково акторські проби до фільму “Прибулець” – це вже міні-фільм, у якому весь Биков, його задум, його людська суть. Але чому доля зупинила на цьому шляху? Можливо, ще не час було розкрити людям смисл приходу на Землю такої людини?!»

      Через три дні після закінчення проб, 12 квітня 1979 p., Леонід Биков загинув в автомобільній катастрофі під Києвом. З'явилося багато домислів, пов'язаних із цією трагедією, і їх більшу частину породив «Заповіт», адресований друзям Іванові Миколайчуку і Миколі Мащенку за три роки до смерті. Ось фрагменти з нього. «Дорогий Іване! Дорогий Миколо! Звертаюся до вас із проханням важким і не дуже вдячним. Ніколи і нікому не повірте, що я наклав на себе руки. Просто, якщо це трапиться, знайте, що я зносився…А тепер про зовсім смішне. Похорон – марудна справа… Якнайшвидше винести з будинку, щоб не мучити моїх…Ніяких оркестрів. Ніяких студій, Будинку кіно (спілка), боже борони. З будинку прямо туди, куди слід. Це мій крик, благання. Без цирку, який називається почестями. Ніяких надгробних промов, бо я встану і піду: трапиться конфуз. Тільки хтось із вас один, кому захочеться, скаже одне слово: ПРОЩАВАЙ. Це щоб якось поставити крапку, бо нас не зрозуміють. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смаглявку» від початку й до кінця… Дуже шкодую, що нічого не встиг зробити путнього. Ви помітили, що режисер я не за дипломом, а за покликанням? Навіть свій похорон режисую?! Оце дає! Спасибі і бувайте!»

      Останню волю Леоніда Бикова, завдяки втручанню В. Щербицького, виконали. М. Мащенко згадував, що коли заспівали «Смаглявку», він «таких ридань ніколи не бачив, витримати не можна було».

      Пам'яті цієї незвичайної людини присвячено фільм «…якого любили всі» і книга-спогад його друзів «Будемо жити!». Його ім'я носить одна з малих планет, у Краматорську – літак Су-27, у Василькові – МіГ-29, на бортах яких написано «Маестро. Леонід Биков». На них літають кращі екіпажі України. 2002 р. перед Палацом культури ім.

Скачать книгу