LITMIR.BIZ

Скачать книгу

проберусь.

      І кажуть йому:

      – Іди!

      Він же вийшов із города з уздечкою і никав поміж печенігами, питаючи:

      – Чи ніхто не бачив коня?

      Бо він умів по-печенізькому, і його приймали за свого. А як наблизився до річки, роздягнувшись, кинувся у Дніпро і побрів. Печеніги ж, побачивши, кинулися за ним, стріляючи в нього і не можучи йому нічого зробити.

      Ті ж, що побачили з протилежного боку, приїхали в човні назустріч йому, і взяли його в човен, і перевезли його до дружини. І сказав їм:

      – Якщо не підступите завтра рано під город, люди хочуть здаватися печенігам.

      Сказав тоді воєвода їх на ім’я Претич:

      – Підступимо завтра в човнах і, забравши княгиню й княжат, умчимо на цю сторону. Коли ж цього не зробимо, нас має згубити Святослав.

      А на завтра сіли вони вдосвіта в човни і голосно затрубили, і люди в городі зняли галас. Печеніги ж, думаючи, що князь прийшов, побігли врозтіч від города.

      І спустилася Ольга з онуками і з людьми до човнів. Бачачи це, князь печенізький вернувся один до воєводи Претича і спитав:

      – Хто це прийшов?

      І той сказав йому:

      – Люди з того берега.

      І спитав князь печенізький:

      – А ти бува не князь?

      Він же сказав:

      – Я муж його і прийшов як попередня сторожа, а слідом за мною йде численне військо з князем.

      А це він сказав, щоб налякати їх. Тоді каже князь печенізький Претичу:

      – Будь мені другом.

      Він же йому:

      – Так і вчиню.

      І подали вони один одному руки, і дав печенізький князь Претичу коня, шаблю, стріли; він же дав йому кольчугу, щита і меча. І відступили печеніги від города, і не можна було коня напоїти: на Либеді – печеніги.

      І послали кияни до Святослава сказати:

      – Ти, княже, чужої землі шукаєш і стережеш її, а свою покинув. Нас мало не взяли печеніги – і матір твою, і дітей твоїх. Коли не прийдеш і не оборониш нас, то візьмуть-таки нас. Хіба тобі не шкода отчини своєї, і матері, що вже стара, і дітей своїх?

      Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, і співчував у зв’язку з накоєним печенігами. І зібрав дружинників, і прогнав печенігів у поле, і настав мир.

      Українська середньовічна література про Київську Русь

      Анонім

      Житіє Ольги, великої княгині Київської

      Багато літ народ наш руський жив, бавлячись нескінченними війнами між собою, жив, жодного ладу і ніякого старшого над собою не маючи. Тільки коли на війну виходили, вибирали поміж себе одного мужа смілого й мудрого і чинили його старшим у себе, поки та війна тривала. А потім почалися межи ними заздрості, ненависті, й мали від того поміж собою великі й безкінечні війни, в яких багато їх загинуло, а народ зменшився. А крім того, постав на них народ сусідній – хозари (кочовий народ, який проживав колись в областях, що межували на півдні з Київською Руссю), котрі, звитяживши їх сильно,

Скачать книгу