Смерть. Сибірські новели (збірник) - Борис Антоненко-Давидович Історія України в романах

Скачать книгу

Інтелігентні хами!» – вирвалось усередині в Горобенка, але він промовчав, тільки злегка почервонів.

      З-за шафи озвався ще якийсь лектор:

      – Поляки, говорят, Киев уже взяли…

      Макарон, не звертаючи на Горобенка жодної уваги, немов його й не було в кімнаті, єхидно промимрив:

      – «Товарищ» Буденный на выручку спешит. Он покажет!

      Борисенко спробував сказати дотепа:

      – Что-то наш Буденный уж слишком будничный.

      Дотеп вийшов досить незграбний, і засміявся тільки сам Борисенко, а решта осміхнулись.

      Але Горобенкові було цього досить. Це недбайливе ігнорування його присутності, їхнє байдуже ставлення до того, що тут сидить комуніст, – дратувало його вкрай. О, ці педелі знають міру його предмету! Лекції української мови на вчительських курсах для них така ж сміховина, як і оті чотири аршини мануфактури на сім душ, і нові освітні заходи влади, і сама влада, і ввесь цей час…

      І відкіля ця певність у них, що він покриватиме їхнє сичання, мовчатиме в партії? Відкіля?.. От піду і скажу про все!

      Вони чи з чемності своєї, чи з жалю ще тільки не глузують з нього, саморобленого професора… Ще б чого бракувало, сто чортів!..

      Костеві кортіло гримнути на них, вилаятись найбруднішою лайкою.

      Він з викликом подивився в холодні Макаронові очі й побіжно помітив, що Макарон у тій самій куртці, що колись був ходив у гімназії.

      Щось загнуздало Горобенків гнів і роздратування. Він підійшов до Ханова й холодно сказав:

      – Лекції моєї сьогодні не буде. Я пригадав, що в мене зараз невідкладні партійні справи.

      – Прошу, прошу, – Ханов запобігливо підвівся й поспішив всунути Горобенкові в долоню свою руку на прощання.

      – Прошу, прошу, Костянтине Петровичу… А на коли призначити далі?

      – Повідомлю.

      Педагоги замовкли й непорозуміло дивились на Горобенка. «Партійні справи» неприємно залоскотали їм вуха і навіть засмутили їх. В учительській стало раптом надто тихо, і поспішні Горобенкові кроки залунали вороже і якось занадто по-чужому.

      Один тільки Макарон спокійно попросив у Ханова дати йому все ж таки подивитись на одержану мануфактуру.

      X

      Кость піймав Радченка, коли той вискочив із соцвиху й летів оглядати будинок старого театру для реорганізації мистецької справи в місті.

      Радченкові не хотілось зупинятись, він на ходу привітався очима й легким помахом долоні, але Горобенко офіційно і навіть гостро сказав:

      – Почекайте бити, товаришу. Я зараз із курсів. Там – суцільна прихована контрреволюція. Особливо цей Борисенко… Туди конче треба політкома.

      – Ах, сволочі!.. Що ж вони там казали?

      Горобенко уривчасто вилупив на нього водяві очі й кілька разів гидко вилаявся.

      – Чудесно. Я приборкаю це барахло!.. – кинув він наостаннє і помчав уздовж улиці, розмахуючи вільною від портфеля рукою.

      Горобенко з хвилину подивився йому вслід, потім глянув байдуже на високу дзвіницю, що встала недоречно перед

Скачать книгу