Вежі мовчання - Євген Положій

Скачать книгу

сказала Женя, помітивши його пильний погляд на сусідній столик, – я приходжу до цього кафе – воно не дешеве – уже практично два роки і вперше бачу тут таких відморозків. Пам'ятаєте цю пісню Майкла Науменка, група «Зоопарк»: «Кто гадит в наших подъездах… Это гопники! Они мешают нам жить!»?

      Рад заперечно похитав головою. Ні, музикою він не захоплювався, у нього навіть й магнітофона чи програвача ніколи не було.

      – Женю, – Родіон нарешті відволікся від споглядань живих пам'яток дитинства, – ви минулого разу згадали про якусь кримінальну справу, але не захотіли розповісти. Зараз у мене ситуація змінилася, мені, скоріш за все, доведеться затриматися тут. Може, ви зміните гнів на ласку? Хоча б трішки?

      – А ви натомість розкажете мені про те, що стало справжньою причиною сьогоднішнього страйку на заводі, гаразд? А то я маю лише прес-реліз, не встигла з ранку. Проспала. – Вона винувато посміхнулася. – У неофіційному порядку, звісна річ.

      Родіон розвів руками, немов намагався осягнути весь масив інформації, що стосується трудових суперечок на підприємстві, та викласти його на стіл негайно.

      – Кримінальну справу порушено два тижні тому за фактом контрабанди, – тихо, прихилившись своїм до його обличчя майже впритул, зашепотіла Женя. – Основний підозрюваний – начальник відділу зовнішньоекономічних відносин Ігор Букреєв. Він, до речі, уже два тижні, як у відрядженні, чи то в Таджикистані, чи то в Ірані. І я дуже сумніваюся, що він звідти повернеться. Його заступник, Ольга Єфремова, зараз у лікарні. Ми до неї вчора увечері їздили, точніше, до неї їздила я, а ви мене смиренно чекали внизу. Але в палату мене до неї, на жаль, не пустили якісь хлопці в шкіряних куртках. Сказали – приватна охорона.

      – Ви говорите, кримінальну справу порушено два тижні тому? Звідки у вас взагалі вся ця інформація?

      – Інформація з професійних джерел, вона точна, можете не сумніватися! – Женя відсунулася, випрямилася і гордо підняла голову, але Родіон зосередив усю свою увагу на грудях – це дійсно був високий клас! Краєм ока він помітив, що ситуація за сусіднім столиком закипає, і напружився.

      – Чуєш, лох, скажи своїй телиці, щоб поменше сіпала цицьками!

      Зверталися явно до нього, Рад це розумів, але реагувати на «лоха» категорично заборонялося. Він подивився на Женю. Та дійсно виглядала шикарно. До того ж, вона була з тих жінок, які знають, що кундаліні – це не італійський співак, тобто такі жінки досить виховані та освічені, щоб отак одразу грубо посилати куди подалі тих, хто їм не подобається, – спочатку вони витягнуть із них усі соки, вдосталь набавляться, а потім уже і пошлють. Саме таких Радик найбільше й боявся, але саме таких, бажано в окулярах, він найбільше завжди і хотів затягнути у ліжко. Женя окулярів, щоправда, не носила, але від цього не ставала менш привабливою та небезпечною здобиччю. Вона дуже спокійно пила свій чай з лимоном і дивилася йому прямо в очі. Дивитися у відповідь Рад собі суворо заборонив, він добре запам'ятав цю багатообіцяючу божевільно

Скачать книгу