Бардо online - Світлана Поваляєва

Скачать книгу

людям: у вас юдео-християнська традиція. Краще в ній і залишатися”.

      Нгаґванґ Ловзанґ Тенцзин Ґ’ямцго – приблизно так називають Далай-ламу тибетською – з 1959 року живе у вигнанні в індійському штаті Хімачал-Прадеш. Імовірно, він буде останнім, чотирнадцятим за ліком Далай-ламою в історії Тибету. Вже у 1969 році він зробив офіційну заяву про те, що майбутнє інституту Далай-лам залежить від мешканців Тибету. Це означає, якщо більшість тибетців вирішить, що інститут Далай-лам виконав свою мету й більше не відіграє визначної ролі для тибетської нації, він припинить своє існування.

      “Я думаю, якщо мені доведеться найближчим часом покинути цей світ, більшість тибетців висловиться за збереження традиції. А якщо я проживу ще років двадцять-тридцять, то не виключено, що рішення буде іншим”, – сказав в інтерв’ю радіостанції Deutsche Welle Тенцзин Ґ’ямцго, Далай-лама XIV, “земне втілення Будди Авалокітешвари”».

      Чомусь цей текст щоразу діє на нього наче в’язкий дим бляшаної безвиході. Ніби горять довкола стратегічні запаси консервів й автомобільні покривки, а він задихається в епіцентрі прокволих вихорів, виловлюючи з брудної скловати то роздратування християнськими місіонерами, то зловтіху від того, як Далайлама жорстко їх попустив, то гіркий сарказм щодо реакції юдео-християнських місіонерів на догану Далай-лами – клали вони з прибором на якогось там непросунутого бузувіра, за яким і бабла реального не стоїть, під чиїми ногами лише земля горить – сморід паленої ґуми і стопленої пластмаси. Зрештою буддизм колись розчинив бон, а тепер уже ніхто й не скаже, що то була за гра, як ніхто нічого до пуття не скаже і про український дохристиянський шаманізм, і про мексиканських толтеків до приходу конкісти. Але це не страшно – корпорації виробили таку зручну в обігу штуку, як Духовність. Якщо уявляти Будду Шак’ямуні блискучим гастролером або дуже прокачаним чаром, котрий безперешкодно ковзає рівнями, то знайти свою духовність – це як коника з гімна зліпити. Мав колись такого, не те щоби знайомого, а так – що називається «перетиналися»… Прізвище в нього було якесь чеченське, але практикував бон. Ніхто не знав усіх його кінців, стрьомний такий мужик – ніби тлущем змащений, як стратегічна консервна бляшанка, – нема як ухопити, за що зачепити. Поруч одразу ж відчувалося власне убозтво, хоча той переважно мовчав, спілкувався ввічливо, горілку міг пити діжами, але не те що не п’янів, а навіть спокійно демонстрував якісь неймовірні асани, чи як воно там називається. Такі чудеса координації, що не кожному тверезому майстру кунґ-фу під силу. Добре, хоча б пост-бон отри мав лише камуфляжний термін «ламаїзм», це політичні дрібниці у порівнянні з паралізуючою ін’єкцією конфуціанства, – так цей знайомий говорив. Нашому язичництву уникнути хрестового геноциду не вдалося, як і мексиканським наґвалям. У нас легше навертати нових рабів до Термітника Благодаті – у нас Гімалаїв нема. А може, просимо батога, бо дуже хочеться пирога. Мертвеччина. Дим загусає, наповнює череп цементом, тисне зсередини, виліплюється

Скачать книгу