LITMIR.BIZ

      Про що пишуть сучасні поети?

      Сучасні поети пишуть про зникаючу, примхливу

      субстанцію свого страху; сатана поезії змазує

      сажею замки на дверях, і ти сидиш зі своїми страхами

      і пишеш про це вірші, вірш за віршем,

      ось таке враження

      лишається

      від сучасної

      поезії.

      Натомість є окремі соціальні групи, які мало цікавляться

      субстанцією страху. Я маю на увазі середній бізнес.

      Демони чорного налу,

      які підіймають із колін

      республіку,

      знаючи лише двох справжніх друзів —

      друга Стєчкіна і друга Макарова.

      Поети не знають про любов нічого,

      любов – це бажання мати дітей після дефолту.

      Хто бачив сонячні хмарочоси в центрі, той мене зрозуміє.

      В одному з них жив Марат, який тягнув трубу через Кавказ,

      і дотягував її вже до кордону.

      Ну, і все було добре —

      благословення з боку московського патріархату,

      і кришування з боку обласної адміністрації,

      і три жінки, яких він любив і утримував,

      себто дружина, коханка і ще одна жінка, з якою він трахався,

      одним словом – інтенсивне особисте життя.

      Але що йому не давало спокою – це його сни,

      в яких він виповзав на пекучі поля Андалузії

      і сидів на білому піску,

      наспівуючи:

      о, Андалузіє, жінко

      з чорною кров’ю,

      ця твоя чорна кров

      чорніша за нафту Месопотамії.

      О, Андалузіє тиші,

      Андалузіє пристрасті,

      я твій пес, Андалузіє,

      твій безпонтовий бродяга.

      Але всі три жінки говорили йому – Марат, йобана в рот, Марат,

      в країні, Марат, бардак, візьми кредит, розрули з розтаможкою,

      кров, Марат, кров у твоїй трубі, кров на твоїх піджаках.

      Але, засинаючи, він усоте повторював:

      Твоє чорне-чорне волосся,

      довше за коридори Рейхстагу,

      довше за чергу на Мостиськах,

      довше за прізвища угорських депутатів.

      І хто був на окружній в районі ростовської траси,

      той знає цей приватний сектор. В одному з тих котеджів

      і жила третя жінка Марата,

      там він

      і забухав.

      Щось у ньому зламалось, він взяв-таки цей

      кредит, і приїхав до своєї третьої

      жінки

      з валізою

      бабла.

      – Ось, – сказав зі злістю, – сто штук, мій кредит,

      мої пароплави й порти.

      І вже після цього забухав.

      Можливо, в ньому теж

      озвалася субстанція страху, тому що він пив

      день, потім пив ще один день, потім знову пив,

      випив парфуми сальвадор далі,

      все повторюючи – моя Андалузія, моя Гренада.

      Потім у котеджі вони ділили його тіло.

      – Мені,

Скачать книгу