Поезія 1847 – 1861 - Тарас Григорович Шевченко

Скачать книгу

серцю жалю завдає.

      А може, ще добро побачу?

      А може, лихо переплачу?

      Води Дніпрової нап’юсь,

      На тебе, друже, подивлюсь.

      І може, в тихій твоїй хаті

      Я буду знову розмовляти

      З тобою, друже мій. Боюсь!

      Боюся сам себе спитати, —

      Чи се коли сподіється?

      Чи, може, вже з неба

      Подивлюсь на Україну,

      Подивлюсь на тебе.

      А іноді так буває,

      Що й сльози не стане;

      І благав би я о смерті…

      Так ти, і Украйна,

      І Дніпро крутоберегий,

      І надія, брате,

      Не даєте мені Бога

      О смерті благати.

      ІРЖАВЕЦЬ

      Наробили колись шведи

      Великої слави,

      Утікали з Мазепою

      В Бендери з Полтави.

      А за ними й Гордієнко…

      Нарадила мати,

      Як пшениченьку пожати,

      Полтаву достати.

      Ой пожали б, якби були

      Одностайне стали

      Та з фастовським полковником

      Гетьмана єднали.

      Не строміли б списи в стрісі

      У Петра у свата.

      Не втікали б із Хортиці

      Славні небожата,

      Не спиняв би їх прилуцький

      Полковник поганий…

      Не плакала б Матер Божа

      В Криму за Украйну.

      Як мандрували день і ніч,

      Як покидали запорожці

      Великий Луг і матір Січ,

      Взяли з собою Матер Божу,

      А більш нічого не взяли,

      І в Крим до хана понесли

      На нове горе-Запорожжя.

      Заступила чорна хмара

      Та білую хмару.

      Опанував запорожцем

      Поганий татарин.

      Хоч позволив хан на пісках

      Новим кошем стати,

      Та заказав запорожцям

      Церкву будувати.

      У наметі поставили

      Образ Пресвятої

      І крадькома молилися…

      Боже мій з тобою!

      Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

      Хто тебе не мучив? Якби розказать

      Про якого-небудь одного магната

      Історію-правду, то перелякать

      Саме б пекло можна. А Данта старого

      Полупанком нашим можна здивувать.

      І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

      Чи вже ж йому любо людей мордувать?

      А надто сердешну мою Україну.

      Що вона зробила? За що вона гине?

      За що її діти в кайданах мовчать?

      Розказали кобзарі нам

      Про войни і чвари,

      Про тяжкеє лихоліття…

      Про лютії кари,

      Що ляхи нам завдавали —

      Про все розказали.

      Що ж діялось по шведчині!

      То й вони злякались!

      Оніміли з переляку

      Сліпі небораки.

      Отак її воєводи,

      Петрові собаки,

      Рвали, гризли… І здалека

      Запорожці чули,

      Як дзвонили у Глухові,

      З гармати

Скачать книгу