Оповідання й новели 1921 — 1923 - Хвильовий Микола

Скачать книгу

в своїх листах Стефана, бо я й досі не можу прийти в себе. Ах, як він насміявся наді мною! Але я йому простила, я йому все простила. Ти, як жінка, повіриш мені, бо знаєш, що нема меж тій любові, що її носимо ми. Я пізнала цю любов, і я щаслива. Нехай фігляри й скептики «возводять в канон» бездушний американізм, але людини вони все одно не перероблять. Ах, мамусю! Яке прекрасне життя, який божественний запах навкруги мене, як чудово пахне одвічне море, яка даль за темними виноградниками, що так тривожать мою душу цієї химерної південної ночі».

      Коли цвіркуни на далекому зруйнованому курорті починають мовчазний концерт, тоді за косою в порту горить маяк. Маяк блимає, булькає, погасає на мить, і знову за косою в порту неможливий морський вогник. Тоді далеко серед морської мертвоти реве пароплав і несе людей, їхні муки й сподівання в інші краї, у виноградну даль. — …Товаришко Маро, ще раз і ще раз: воістину прекрасне життя. І, коли я умру і на моїй могилі ви положите пучок чебрецю — знайте: я воскрес. І знайте: біля тієї криниці, що в ній, як у верцадлі, ввесь світ, давно вже стою я, і на моїй душі таке тихе, таке світле й прозоре озерце, що я відчуваю себе Господом-Богом. Товаришко Маро, схиліть свою голову на мої груди і знайте: я ваш друг…Маяк блимає, булькає, погасає на мить, і знову в порту неможливий морський вогник. Праворуч — море, далі — виноградники й моя мука за пароплавом — у виноградну даль. Тихо. Тільки одвічні цвіркуни плетуть легенду із далі первісних віків, і нема їй ні кінця, ні краю. Тоді зникають і дороги в диких половецьких краях.

      Літо тисяча дев’ятсот двадцять четвертого року. — Головний лікар читав сьогодні лекцію про душу. Це характерно: про душу. Народу було досить, майже всі халатники.

      Цікавились усі й особливо комунари. Справді, що може сказати спец про душу? І от, коли головний лікар скінчив, один несміливий голос запитав: — А дозвольте, товаришу професоре, спитати вас, що появилось раніш: мисль чи слово? Лікар, що мусів сказати не те, що хотів сказати, крутнувся: — А ви як думаєте? — Скажіть, як ви думаєте, — уперто сказав комунар. — Я думаю, — головний лікар проковтнув слово й кинув: — Я думаю — мисль. — Тоді дозвольте й мені слово, — і комунар поліз на трибуну. Він говорив довго, уперто. Він говорив так весело, що майже всі поснули. Комунар був добрим книжником, бо вчився він у партшколі й не міг не знати, як на це питання дивиться товариш Богданов. І, коли б спец не прийшов у себе після першої й не зовсім вдалої вилазки і, набравшись нахабства, не зупинив промовця, промовець, мабуть, і досі розмахував би руками. Спец: — Зупиніться, будь ласка. Ми з вами ніколи не договоримося, бо це аналогічно цьому: що раніш появилось — курка чи яйце. — Звичайно, курка, — вирвалось з мовчазної авдиторії (жіночий голос), бо курка… — Ну, ну, що ж таке курка, — єхидно запитав спец, — слово чи мисль? — Ви, товаришу професоре, засталинас зовсім не підготовленими, — скрикнув жіночий голос. — Треба було попередити комгурток. Тоді головний лікар зняв окуляри й сказав, що лекцію скінчено, і що халатники можуть

Скачать книгу