Поезії поза збірками - Леся Українка

Скачать книгу

з дерева роса тремтячая спада.

      Скрізь голосіння, плач і крик великий,

      Риданням Іудея пойнялась,

      В Шеолі темному озвався гомін дикий,

      І давняя Рахіль із гроба підвелась,

      По дітях страчених вона ридає,

      Марою білою до трупів припадає,

      Прокляття, скарги, мов пожежі дим,

      Знялись до неба. Вчув їх Елогім

      І посланця свого послав він до Рахілі.

      Із неба злинув Серафим зорею,

      Наметом засіяли крила білі,

      Як, потішаючи, схилився він над нею.

      Серафим:

      Вгамуйся, бідна мати, не ридай!

      Нехай тобі сіяє так надія,

      Як та зоря нова. Рахіль, вгадай:

      «З Єгипту має вам прийти месія».

      Радій, Рахіль, Ізраїль оживе,

      Месія дасть йому життя нове!

      Рахіль:

      Радіти, кажеш ти? мені радіти?

      О Серафим! у вас на небесах

      Не плачуть матері і не вмирають діти,

      Вам невідомий смерті страх.

      Месія! що йому до нашої недолі?

      Він пан землі, безсмертний божий син.

      Мої сини в понурому Шеолі,

      Не вернеться вже звідти ні один.

      Ніхто їх звідти визволить не може, —

      Важкий, холодний сон наліг на груди їм.

      Ягве, страшний Ягве! Таємний Елогім!

      Адонаї-Шаддаї, грізний боже!

      До тебе я за помстою вдаюсь,

      Тобі я, тінь ображена, молюсь!

      Ніхто не може літери змінити

      Твоїх міцних одвічних установ,

      Чотирнадцять колін заледве може змити

      Пролитую безвинно людську кров, —

      Дивись, тепер її пролито ціле море

      Для того, щоб живим зоставсь один!

      За кров дітей моїх, за материне горе

      Нехай заплатить сей, Марії син!

      Бо коли ні, то в день страшного суду

      На Йосафатовій долині стану я

      І перед зборищем мерців волати буду:

      Себе суди, неправий судія!..

      Поблід від жалю ясний Серафим

      І тихо знявся мовчазний угору,

      Закривши вид крилом сіяючим своїм.

      Рахіль стояла посеред простору,

      Неначе стовп могильний… Чорна мла

      Тремтіла й никла під зорею Сходу,

      Що ясне й тихе проміння лила,

      Немов живущу і цілющу воду.

      На зірку глянула з ненавистю Рахіль,

      Блідії руки здійняла з грізьбою:

      «Гори, проклята зірко! на сто миль

      Марії й синові освічуй путь собою.

      Маріє, радуйся! твій син, твоя любов,

      Живий, у захисті, та прийде та година,

      Даремне згине так твоя дитина,

      Як сі мої нащадки. Кров за кров!»

      1898

      * * *

      Як я люблю оці години праці,

      Коли усе навколо затиха

      Під владою чаруючої ночі,

      А тільки я одна неподоланна

      Врочистую одправу починаю

      Перед моїм незримим олтарем.

      Летять хвилини — я не

Скачать книгу