Зруйноване гніздо - Адріан Кащенко

Скачать книгу

вiн наказав говорити далi:

      — Нехай почую все! Може, скорiше моє серце розiрветься у грудях i не дасть менi пережити смертi неньки Сiчi. Знаю я, що грiх се мiй великий... що я повинен думати тiльки про прийдешнє царство, але де ж взяти сили, щоб забути ту тяжку кривду, що нам заподiяли?

      Коли Рогоза скiнчив оповiдання на тому, що бiльшiсть козакiв помандрувала на Дунай, чернець, сумуючи, похитав головою:

      — Не матимуть вони там долi, бо за турецьку землю доведеться нашим бити нас хрещених i се буде нестерпучою мукою всьому товариству. Грiх думати те, що я думаю, прости мене, Господи, а лiпше було б вам тут битись за матiр-Сiч до загину. Не так вчинили ми, коли впало лихо на Стару Сiч. Спитай он свого тестя. Ми билися до останнього i не осоромили козацької слави, а через те, хоч померла Стара Сiч, так народилася Нова. Правда, що на все воля Господня. Я буду молитись за тих, що помандрували, шукаючи нової долi, бо доля їхня в руках Господнiх.

      Проте думки старого ченця не до Бога слалися: вiн почав згадувати молодi лiта та морськi походи на бусурманiв i переказувати все, що знав про славнi часи кошевства Iвана Сiрка. Очi колишнього кошового заграли вогнем молодого завзяття, а постать його вип’ялася й виросла так, що й чорний клобук на його головi й ряса здавалися зовсiм не на своєму мiсцi.

      Несподiвано в ту хвилину вдарив дзвiн до вечернi. Слова занiмiли на устах ченця, очi погасли, вся постать його стулилась i зiгнулась, i колишнiй кошовий, ставши в куток до образiв, почав бити поклони. Побачивши те, Балан та Рогоза, щоб не перешкоджати Божому чоловiковi i не спокушати його, вийшли потихеньку з келiї i зачинили за собою дверi.

      Одстоявши ранком другого дня в церквi службу, Демко Рогоза й Галя Баланiвна стали на рушнику i взяли шлюб. Вiнчав Рогозу, як i завжди вiнчав запорожцiв, сам iгумен i поблагословив їх на нове життя власною рукою.

      Пiсля вiнця Балан повiв молодих вклонитися Пилиповi i разом попрощатися з ним. Пiд час прощання старий Балан, турбуючись про майбутнє життя пiсля зруйнування Сiчi Запорозької, заплакав.

      — Не сумуй, товаришу! — неначе спокiйно сказав колишнiй кошовий.— На все бо є воля Божа i без його святої волi не було б зруйновано Сiчi Запорозької. Блаженнi кротцi, iже синами Божими нарiкуться! Треба скорятися волi Господнiй i вiд нього сподiватися милосердя.

      За ту нiч, що минула пiсля першої розмови з козаками, запорожець-чернець багато передумав i перестраждав i, врештi, в його душi смиренний чернець, мабуть, перемiг сина вiльної волi, запорозького кошового, бо здавалося, що його навчання виходило з щирого серця.

      IV

      Через кiлька днiв щасливi та веселi молодi поверталися разом з батьком до Базавлуку. Ще вiз з уквiтчаними волами був далеко од оселi, а вже назустрiч подорожнiм вибiгли Iван з Ївгою, а далi повиходили й старi сусiди. Всi, радiючи, привiтали молодих i предрiкали їм щасливу долю.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно

Скачать книгу