LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Боже мiй! — аж крикнула панночка, разом стрепенувшись i в долонi сплеснувши: — Чи зумiє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?

      Стоїть i руки заложила, i дивиться на нас.

      — Чому? — каже стара. — Зумiють, серце. А нi, то навчимо.

      — Як тебе зовуть? — питає мене панночка та, не слухаючи мене, до панiї: — Ся буде менi!

      — Так i добре ж; яку схочеш, серце: нехай i ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, — панночка тебе жалуватиме.

      — Ходiм уже, бабуню; годi вже! — перехопила панночка; сама скривилась i перехилилась набiк, i очi чогось заплющує, i з мiсця зривається, — от стеменний кiт, як йому з люльки в вуса пихкають…

      — Треба ж, голубко, — каже стара, — її на розум навчити: се дурнi голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неї людина.

      — Шкода, бабуню, що спершу їх не вчено! Тепер порайся! Було яку вiддати до мiста.

      Та й говорять собi, наче про коней, або що.

      — Ой, Устечко! — журяться дiвчата, — яково-то буде тобi, що вона така непривiтна!

      — А що ж, — кажу, — дiвчата! Журбою поле не перейдеш, та й од долi не втечеш. Яково буде — побачимо.

      Та й собi задумалась.

      IV

      Увечерi кличуть: "Iди до панночки — розбирати". Ввiйшла; а панночка стоїть перед дзеркалом i вже усе зриває з себе.

      — Де се бiгала? Швидше мене розбирай!.. Швидше: я спати хочу!

      Я розбираю, а вона все покрикує на мене:

      — Та хутче ж бо, хутче! Кинулась на лiжко:

      — Роззувай!.. А вмiєш ти волосся звивати? — питає.

      — Нi, не вмiю.

      — Боже мiй! Горе моє! Яка ж вона дурна!.. Iди собi!

      Дiвчата вже мене дожидають:

      — А що, Усте? Що, сестрице? Яка вона, голубко? Що їм казати?

      — Дурна я, — кажу, — дiвчата, бо не вмiю кiс iзвивати!..

      V

      Другого дня ранесенько прокинулась наша панночка. Умилась, прибралась, оббiгла усi будинки, увесь двiр, i в садку була. Така веселенька.

      — Дома я! — каже. — Дома! Усе менi вiльно!

      Цiлує стару панiю та раз у раз питає:

      — Чи скоро в гостi поїдемо, бабусечко? А коли гостi до нас наїдуть?

      — Та нехай же я перше сама тобою натiшусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!

      — Та коли ж то вже я дiждусь, бабуню! В мене тiльки було й думки, що приїду додому — весело буде, людно, музики, танцi… Бабусенько мила, люба!

      — Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тодi вже зараз i гостей проситиму.

      Почалось прибирання теє. Стара скринi з комори викочує та оксамити, рубки тонкiї вибирає, та кроїть, та примiряє на панночку. Панночка аж пiдскакує, аж iз радощiв червонiє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води вiзьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплiтає, то стрiчками перев'є, то вквiтчається…

      — Ах, бабусечко, — було викрикне, — коли вже я в атласову сукню вберуся?

      — Як заручишся, дитино моя, — одказує стара. — Дам тебе за князя чи за графа, за багатиря всесвiтнього!

      А панночка й голову задерла, i виступає так, наче вже вона княгиня великородна.

      Та тiльки в них i мови було, що князi та пани вельможнiї. Було, i к весiллю

Скачать книгу