LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вибухає овацією. Скандує: «Крим – то Україна!»

      Звучить українізований одеський блатняк на тему «Как у нашей бабушкі отобралі чєсть».

      Якось в Севастополі, а може, в Балаклаві

      Прям на Дєнь Побьєди трапилася жесть:

      Шестеро бандерівок-курортниць з міста Львова

      В генерала КДБ відібрали честь.

      ПРИСПІВ.

      Ґречно дякуєм – КДБ працює,

      Ґречно дякуєм – КДБ не спить,

      Ґречно дякуєм – й мріє, аби знову

      Ґречно дякуєм – повернуть ту мить.

      Зґвалтували бідного прямо у мундирі,

      Бо він коньяк «Таврічєскій» їм щедро наливав,

      А прапор краснозвьоздний, бля, втопили у сортирі —

      Накрив, либонь, курортників «любві дєвятий вал»!

      ПРИСПІВ.

      Не їсть, не п’є наш відставник – любов така зараза.

      Та хрін з ним, із тим прапором, – тут іншая біда:

      Накрив столи, купив коньяк, а тут така образа:

      Ну хай не шість бандерівок, хоча б одна прийшла!

      ПРИСПІВ.

      Шукають тих бандерівок старі гебешні круки,

      Шукає тих бандерівок російське ФСБ

      Не через те, що алий стяг спаплюжили ті суки,

      А через те, що любить сук «таваріщ» з КДБ.

* * *

      «Націонал-фашистом» я став не відразу. Це тільки тепер, коли дружина публічно мене так називає, я зрозумів, що я – таки він. Бо люто ненавиджу комуняк, совок і все, що з ним пов’язано.

      Мій довгий шлях до свідомого націонал-фашизму розпочався 14 листопада 1968 року, коли о пів на дванадцяту ранку у вокалістів українського естрадного ансамблю «Мрія» корінних киян Дмитра і Валентини Мухарських народився хлопчик вагою чотири кілограми та зростом 53 сантиметри. Ця визначна для усього світового фашизму подія сталася у лікарні імені Калініна, чиї вікна виходили на Київський зоопарк, а саме в той бік, де містилися мавпячі вольєри. Цей факт, либонь, справив значний вплив на усе моє подальше життя. Адже з дитинства підсвідомо розумів, що мавпи дуже схожі на людей, а деякі люди – на мавп, що не всі люди насправді люди, а здебільшого або тварино-люди або людо-тварини, навіть якщо мають «Мерседес» С-класу, їздять на шопінг до Мілана і вже навчилися правильно вимовляти словосполучення «когнітивний дисонанс», словом, ви мене зрозуміли…

      «Кончєний фашист від самого народження!» – радісно зойкнуть у цьому місці літературні оглядачі та мистецькі критики, які регулярно поливають мене брудом на сторінках різних видань, звинувачуючи у праворадикальному екстремізмі. А я їм відповім: «Пішли на хуй, гламурні підараси!». І далі абсолютно чемно продовжу…

      Перший мій антропологічний бонус полягав у тому, що я народився стовідсотковим білявчиком. Таке собі гарне, жирне, пухке і рожевощоке дитинча, яке батьки принесли у старий родинний будиночок на Подолі, на вулиці Мирній, де споконвіку живуть найлютіші київські фашисти – укри, власовці, жидобандерівці, праведники Сіону, недобитки польської шляхти, гусити, таборити, сваргуни і сварожки й навіть міфічні

Скачать книгу