LITMIR.BIZ

Скачать книгу

продовжив посол, – недарма ж в імператорському шаховому клубі про вас відгукувались як про найкращих гравців у столиці.

      – Це там ви про нас дізнались? – поцікавився Габор, який також був гордий за свого колегу-співвітчизника.

      – Не я, а пан Дмітров, – уточнив той, – мені лишень залежало на тому, щоб віддати цей скарб у руки справжніх майстрів. Тепер я бачу, що мій помічник не помилився…

      – Можемо розпочати ще одну партію, – сказав Лайош.

      Посол відповів посмішкою.

      – Я маю іншу пропозицію для вас, пане Вешелені, – сказав він, – дослідіть гарненько білі фігури, які вам дістались під час гри. Так би мовити, обшукайте полонених. У вас два мої пішаки і королева. Почніть з нижчого рангу.

      Здивований Лайош взяв до рук першого пішака і підніс його ближче до світла. Втім, нічого, окрім тонкої ювелірної роботи, він не побачив. На обличчі полоненого піхотинця відображалась рішучість і зневага до ворога. В правій руці він міцно затиснув довгого списа, а лівою тримав щита.

      – Мабуть, щось усередині, – тихо підказав Габор.

      – Саме так! – підтвердив Ніколаєв, який серед усіх болячок, схоже, найменше мав би боятися глухоти, – ці шахові солдати порожні всередині.

      Лайош легенько натиснув на округлий постамент фігури, і той несподівано піддався, відкрутившись, мов кришечка від пляшки з мікстурою. Всередині пішака виявився маленький смарагд.

      – Це за те, щоб ніхто не дізнався про нашу зустріч, – сказав росіянин, уважно глянувши на співрозмовників.

      – Як скажете, – спантеличено промовив Лайош.

      Він і його товариш все ще не розуміли, за що їм стільки задарма дістається. Нарешті, Ніколаєв потроху почав відкривати карти:

      – Такий самий камінчик заховано і в іншому пішакові. Це щоб ви назавжди зберегли таємницю про шахову партію на острові Маргіт, – сказав він, – можете переконатися…

      Щойно вони дістали ще два смарагди, посол продовжив:

      – Тепер подивіться, що всередині ферзя.

      Лайош тремтячими руками так само відкрив фігуру королеви. Всередині знову виявився смарагд, але значно більших розмірів. В шахістів перехопило подих.

      – Це найбільший коштовний камінь, який досі було знайдено в мене на батьківщині, – сказав Ніколаєв, і голос його раптом став сухим і непривітним, – він зробить вас багатими до кінця віку… Але від вас я потребую однієї послуги.

      Габор щосили стиснув руків’я револьвера і перемістив палець на спусковий гачок. І він, і Лайош відчували, що встряли в якусь дивну історію, і жоден з них не міг бути впевненим, що все для них скінчиться добре. Та Ніколаєв раптом знову посміхнувся:

      – Насправді, для вас це буде дрібницею, – сказав він невимушено і майже весело, – адже мені просто потрібні добрі провідники в околицях Унгвару. А ви обидва родом з тих місць.

      Запанувала мовчанка.

      – Чому ви звернулися саме до нас? Та ще й пропонуєте таку щедру винагороду? Хіба мало людей, які знають ті місця? – запитав Габор.

      – Дозвольте,

Скачать книгу