Настане день, закінчиться війна… - Петро Лущик Історія України в романах

Скачать книгу

Пізніше вони розчинилися серед місцевого населення, і тепер про них нагадують лише деякі назви хуторів, прізвища жителів і назва села. Правда, Кам’янка Волоська офіційно зникла з мап ще півстоліття тому, розпавшись на чотири самостійні ґміни. Однією з них і була Кам’янка Лісна.

      Їхали легким кроком. Старші брати говорили про щось своє, молодший Юрко сидів неначе засватаний і уявляв, як він хвалитиметься перед сусідськими хлопцями своїм братом, а коли той приїде з війська назовсім, то випросить у нього військовий кашкет. Ото інші будуть заздрити йому!

      Від такої думки Юркові стало аж млосно.

      А Марта сиділа і гадки не йняла, чим вона пригощатиме старшого сина. Ні, звичайно, хліб і до хліба у хаті є завжди, але у такий день їй хотілося подати щось особливе.

      Здіймаючи куряву, їх обігнала бричка, на якій розмістилася родина Паньків – глава сім’ї Данило з жінкою сиділи обличчям до коней, дочки Анастасія та Пелагея дивилися назад. Кіньми правив старший син Дмитро. В знак поваги старий Данило злегка підняв капелюха. Іван за звичкою віддав честь, чим викликав сміх дівчат.

      – Ти мене прикриєш? – тихо запитав Іван, ледь помітно кивнувши назад на матір.

      Теодор скоса глянув на брата.

      – Надовго? – поцікавився він.

      – Хоча б на годинку.

      – Ну, добре. Щось придумаємо.

      Позаду почувся гучний тупіт. Теодор озирнувся. Їх наганяла багато оздоблена бричка, запряжена парою білих довгоногих коней. Це додому спішила родина місцевого війта. Дебелий сорокап’ятирічний багатій гордо сидів разом з жінкою, пихатою Меланкою, і час від часу щось наказував візнику. Після кожного наказу той піднімав батіг і підганяв коней. Навпроти батьків сидів їх єдиний син Семко, одноліток Теодора. Він був вічно невдоволений, озлоблений на увесь світ. Важко захворівши у п’ятнадцятирічному віці на звичайне запалення, він чомусь перестав рости, чим викликав насмішки товаришів. До всього додалося те, що два роки тому на огляді медичної комісії, яка відбирала юнаків до війська, його забракували через менший, ніж належить військовим наказом, зріст. Тому йому не судилося служити у війську разом зі своїми однолітками, через що він дуже комплексував.

      Порівнявшись з возом Засмужних, війт зневажливо кивнув; його жінка навіть не повернула голови, а Семко так подивився на братів, що Іванові стало незатишно.

      – Що це з ним? – запитав Іван.

      – Господарі! – сплюнув Теодор. – Що ми йому з нашими нещасними моргами!

      – А спішити навіщо?

      – Семко підбиває клин до молодшої Палазі. Хто знає, може це твій шваґер поїхав!

      – Борони мене Боже від такої родини! – засміявся Іван. – Краще вже залишуся сиротою.

      З такою розмовою незчулися, як під’їхали до рідного села. Польова дорога непомітно перейшла у гостинець, який одразу ж роздвоївся. Одна вітка вела праворуч у власне село, а лівою вони зиґзаґом виїхали на об’їзну дорогу, що вела до їхньої хати.

      Хата Засмужних стояла на околиці села і мало чим відрізнялася від сусідніх. Вона була дерев’яною, покрита соломою, яка від віку

Скачать книгу