LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Він сердито глянув на дівчинку, крикнув: «Ну, ти тут!» – і пішов далі, а та, перелякана, спершу мовчала, аж поки Роман одійшов геть-геть, а тоді, подбігши до хлопця, сказала:

      – Людоцки, який страсний!..

      А «страшний» ішов далі. Йому по дорозі була крамничка, а біля неї стояло двоє-троє чоловіків і жінка. Роман знав, що треба поздоровкатися, проз їх проходячи, але подумав собі: «От іще чортзна-кому куражку скидать!» – і поминув людей так, мовби їх і не помітив.

      – Що це воно пішло? – спитав один дядько.

      – Та це Сивашів солдат.

      – Чи ба, яке пишне: іде і не здоровкається. – І дядьки з жінкою почали проміж себе судити Романа, що незвичайний; але вій того не чув, а чимчикував далі і звернув на другу вулицю. Там побачив серед солом'яних покрівель залізний дах на невеличкому будинкові. Вгорі над дверима прибито було дошку з написом «Народное училище».

      «А зайду до вчителя!» – подумав Роман, хоч зовсім учителя не знав.

      Увійшов у чималі сіни з кілочками й гвіздками по стінах задля школярської одежі. Став, не знаючи, в які двері йти, бо перед їм було їх двоє. Одні буля трохи відхилені, і крізь них чути було розмову. Сердитий голос, говорячи «по-панському», кричав:

      – Почему ты мне сапог не почистил?

      – Двір чистив, – одповідав другий, мужицький старечий голос. – Хіба я вам лакей? Я – сторож.

      – Нанялся сторожем – должен быть учителю лакеем. Каждый день сапоги чисть!

      – Та що це таке справді? Я громаді пожаліюсь.

      – Плевать мне на твою громаду! Иди сейчас до Сучка и купи мне две колоды карт!

      3 дверей вийшов, бурчачи собі щось, сивий сторож.

      – Чи дома вчитель? – спитав Роман.

      – А он! – показав сторож на двері і пішов з школи.

      – Кто там? – почувся з-за дверей голос. – Верно, опять кто-нибудь притырил мальчика! Ну й идиоты! Хоть не говори им, что еще рано!

      Двері відчинились від штурханця ногою, і на порозі став молодий хлопець з закрученими вгору вусиками, без піджака й жилета, в самій сорочці, позакладавши руки в кишені в штани.

      – Тебе чего? – спитав він, але, побачивши на Романі не мужицьку одежу, повернув інакше: – Вам чего нужно?

      – Моє поштеніє! – сказав Роман, простягуючи руку. – Сивашов.

      Учитель дав йому й свою руку і покликав у хату. В невеличкій світличці, з ліжком, столом і кількома стільцями, був нелад, порозкидувана одежа, недокурки з цигарок, на стіні гітара й рушниця, на столі стояв недопитий чай і пляшечка з написом: «Ром»; під столом спала собака. Учитель попрохав гостя сідати і надів піджак.

      Роман сів, закинув ногу за ногу, витяг коробочку з цигарками, відчинив і простяг до вчителя:

      – Не вгодно ли, – хорошоє разліченіе.

      Учитель узяв цигарку, і вони закурили. Роман, ламаючи свою мову ще дужче перед «образованим чоловіком», почав виясняти, чого він прийшов. Вернувся з города, ну, а на селі «скучно», бо скрізь сама мужва і нема такого чоловіка, щоб із ним можна було про «образовані» речі розмовитися, – тільки й є, що вчитель та врядник, та ще писар… Дак от він

Скачать книгу