Роман про людське призначення - Емма Андієвська

Скачать книгу

рожевощоким здоров'ям близнюками, наче то були навіть не власні діти, а онуки, перед якими тануло бабине серце, не лишаючи й закамарка на докори (а втім, Бондаренчиха й не належала до тих, що докоряють) супроти колишнього вірного напарника життя, котрий, хоч і втішився попервах, мовляв, стара, дякувати Богові, не має до нього жодних претенсій, але одночасно (і то з часом дедалі настирливіше, чого, здавалося б, аж ніяк не мусіло б бути) чувся в її присутності не стільки винним, як покривдженим (бо хіба то, врешті-решт, не завинила сама Бондаренчиха, що він на схилі віку вподобав молодичку?), що стара так легко, а, головне, аж до безсердечности безсловесно (аби вона його кляла, йому одразу полегшало б), пережила його зраду, яка мусіла б її зломити.

      Звісно, коли Бондаренчиха вперше запримітила, як її чоловік шкарубкими пальцями силкується по-модному зав’язати краватку, На які змолоду ніколи не звертав уваги (певно, тоді були інші часи, куди там краватки, коли велетенським щастям здавалося вціліти! – тільки ж однак для неї – навіть замолоду, – чи то стерлося з пам’яті? хоча таке не стирається, бож він справді любив її, вирвавши її, цибатого підлітка, з певної загибелі, яка вже проковтнула батьків, – він ніколи не чепурився), коли вона вперше постерегла, як він по- новому (мозок одразу зафіксував: таким не в той бік розгвинченим, а одночасно й виструнчено зібраним, попри гостре черевце, вона його ще ніколи не бачила, і це нове їй жодною чарупкою не належало) вихиляється перед нею, питаючи, а заразом і не бачачи її (тоді вона вперше – серединою полився такий нескінченний присок, що здавалося, земля під нею топиться, – болісно усвідомила: її фізична присутність, – ця похила, землиста постать з набряклими жиляками на ногах, – алеж і її чоловік не ходив в Аполлонах, – назавжди розматеріялізувапася для нього, і вся вона перетворилася лише на той обмежений відтинок голосу, що його він тієї миті очікував у відповідь), – чи йому пасує колір, а головне, крій піджака (цього піджака із надто модними розкидистими вилогами, – над якими, поволі вивільнюючися із потовщених віком шийних бганок, стриміла Бондаренкова голова, переінакшена незвичним виразом очей, – наче в чоловічки сипнули потовченого скла, а найбільше руханням на вилицях жовен, що їх вона досі не зауважувала, – він, не порадившися з нею, придбав у всюдисущого тандитника Мирослава Колеси, – піти до крамниці виявилося таки забагато – хоча досі Бондаренко нічого сам не купував, особливо ж одягу для себе), вона відчула, як її чоловік, з яким вона мала п'ятеро дітей, істота, котра, здавалося, стала часткою її єства, хоч вона цього йому ніколи допаду не могла висловити, не знаходячи слів на той теплий, незграбнощемливий кусник у собі, що з роками, особливо, як почали відходити діти, дедалі триваліше оприсутнювався в ній від згадки про чоловіка), відколовся і, бувши й далі поруч, назавжди поплив від неї.

      Це усвідомлення так несподівано налетіло на неї, випорожнивши й осамітнивши її, що попервах їй здалося: в цю

Скачать книгу