ТОП просматриваемых книг сайта:
Тінь сови. Василь Шкляр
Читать онлайн.Название Тінь сови
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-6861-9,978-966-14-7067-4,978-966-14-7071-1
Автор произведения Василь Шкляр
Жанр Современная зарубежная литература
Издательство ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Катерина не зогляділася, як зосталась на березі сама, одна-однісінька проти рудої лавини, що мчала на неї з лютою дикою силою. «Ма-а-а!..» – закричала вона, проте ні найменшого звуку не вирвалося з грудей, бо в грудях усе заціпеніло, стислось, відмерло, і дужий гребінь потоку змив її, мов травину, підім’яв, закрутив і поніс. Вона хотіла сапнути повітря, а в рот полилася вода, хотіла вхопитися за полінячку, за бур’янину, але й ту полінячку, і бур’янину, й солому несла божевільна вода. «Ма-а-а!» – закричала вона, хоч тієї миті не думала ні про матір, ні про смерть, ні про що не думала, бо жах вичавив з неї усі думки, однак цього разу почула свій голос і зрозуміла, що в ній ще є сила, вона не билина, якою вода крутить як хоче, ні, треба мерщій звестись на ноги. І тут на її шляху трапився кущик, якого вода не подужала вирвати, міцний живучий кущик глоду, і Катерина з усіх сил вхопилася за його гілки, підтяглася ближче і стала на ноги. Вода з розгону знов хотіла повалити її, але не змогла, тільки від рудої колотнечі паморочилася голова і в грудях збиралася нудотна млість. Вся Катеринина сила тепер зібралася у двох кулачках, що вп’ялися в гілочки глоду, а в тілі не лишилось нічого, окрім нудоти. Щось підказувало, що не треба дивитись на воду, інакше знов упадеш, і коли вона звела очі, то враз побачила батька. За пеленою дощу годі було впізнати того чоловіка, що поспішав на коні (тата на коні вона ніколи не бачила), та вона знала, почула, що це її тато. Тато!
Кінь поволі брів по коліна у воді, тримаючи набік голову, і тоді батько скочив із нього й побіг сам. Він ухопив Катерину, хотів підняти на руки, але кулачки не відпускали гілок, і батько по одному розтискав її пальці, закривавлені від глодових колючок. Болю вона зовсім не чула й дивилася на батька такими дорослими очима, що він аж злякався. Нарешті відірвав її од куща, підняв на руки і, зазираючи в обличчя, заговорив майже пошепки: «Ну, все, все, доню. Все добре… Ну? Обізвися ж до мене, дівчинко моя питльована».
І зараз, пригадавши той страшний випадок зі свого дитинства, Катерині захотілося, щоб і в батька спливло те у пам’яті, тоді б він знайшов для них інші слова, прості і щирі слова благословення, адже в минуле своє ми часто повертаємося й увіходимо, як у храм, щоб причаститися любов’ю і стати кращими.
3
Поїзд відходив опівночі. Щоправда, до нього ще треба дістатися, станція аж у містечку, але то невеликий клопіт, думала Катерина, – свекор одвезе їх на мотоциклі,